Видавала доньку заміж…

Зінаїда видавала заміж дочку. Гостей було небагато, майже всі родичі та друзі нареченого. Дочка Лариса була прекрасною, як усі наречені.

Для Зіни її раннє одруження у дев’ятнадцять років стало несподіваним. Вона все-таки сподівалася, як усі матері слухняних і добрих дівчаток, що Лариса спочатку закінчить університет, а потім…

Але вийшло, як вийшло. Дочка на другому курсі, наречений Слава на останньому. Вони вирішили одружитися і крапка. Слава вважав життя без реєстрації несерйозним, його дівчина гідна стати дружиною одразу і назавжди!

Колишній чоловік Зінаїди, батько Лариси, на весілля не прийшов, хоч і був запрошений. Щоправда, подарував доньці деяку суму, дякувати й за це.

Минуло вже п’ять років, як він пішов із сім’ї, до спілкування з дочкою не рвався, обмежувався аліментами через бухгалтерію.

Весілля було у самому розпалі. Все було чудово, тамада знав свою справу. Зіну бентежив один із гостей, здається, далекий родич нареченого, він не зводив з неї очей.

В якому місці залу вона не знаходилася, відчувала на собі його погляд. Цей погляд буквально “свердлив”. Вона навіть розгнівалася, як сміє цей хлопчик так дивитись на неї?

Зазвучала музика вальсу, танець рідкісний на сучасних молодіжних урочистостях, його танцювати мало хто вміє.

Зіна любила вальс, і з радістю пішла танцювати з тим самим хлопчиком, на якого п’ять хвилин тому гнівалася за його пильні погляди. Він танцював божественно.

Вони були найкрасивішою парою в середині кола. Зіна й так добре виглядала, а сьогодні вже здавалася сестрою, а не матір’ю нареченої.

Красива сукня смарагдового кольору струменіла по її стрункій фігурі, недбало-модна молодіжна зачіска, блиск в очах, робили її чарівною.

– Де ж ти так навчився танцювати? – спитала його Зіна, коли він проводжав її після танцю.

– Я багато років займався бальними танцями. У мене око вірне, я відразу зрозумів, що краще за Вас тут ніхто не танцює, – з усмішкою відповів він.

Всі інші танці Антон, так звали хлопці, танцював лише із Зіною. Він не відходив від неї, щоб не запізнитися із запрошенням на наступний танець. У Зіни трохи паморочилося в голові від ігристого і відчуття незвичайної легкості, як у молодості.

– Ну і що, що молодий, я хоч натанцююся до упаду, коли ще доведеться? – думала вона.

Після весілля Лариса з’їхала від матері до чоловіка. Квартиру поки що винаймали. У Зіни закінчилася тижнева відпустка, і вона вийшла на роботу.

Зіна була дуже здивована, коли після закінчення робочого дня побачила біля будівлі соцзахисту, а вона працювала там, Антона з букетом квітів.

– Ти навіщо тут, та ще й із квітами? Мене завтра всі колеги на сміх піднімуть, питатимуть у якому класі навчається твій кавалер? – обурилася Зіна.

– Я після університету, вже працюю. Мій робочий день закінчується на годину раніше, і у мене виникло палке бажання побачити Вас.

– Координати взяв у Вашої дочки, ось. І не так вже й молодо я виглядаю поруч з Вами, мені двадцять п’ять років, між іншим, – ображено відповів Антон.

– А мені сорок, між іншим, відчуваєш різницю! Я чесно попереджаю тебе, не йди за мною! Не марнуй свій час! Озирнися, стільки молодих і красивих дівчат навколо, – і Зіна рішуче попрямувала до автобусної зупинки.

– Вам сорок років? Не може бути! Ну, навіть якщо й сорок, нічого страшного. Я любитиму Вас у будь-якому віці, і ніхто мені не заборонить, навіть Ви!

– Я тепер вірю в кохання з першого погляду, – як побачив Вас на весіллі, так і пропав, – квапливо казав їй Антон, крокуючи слідом.

Антон став зустрічати Зіну щодня, він доїжджав з нею автобусом до її будинку, і повертався до себе. Він нічого від неї не вимагав, був надзвичайно галантний і запобіжливий.

Чого гріха таїти? Зіні лестило його залицяння, але вона розуміла, що у них велика різниця у віці. Вона не хотіла псувати йому життя, він має зустріти молоду дівчину.

Як би вона не намагалася його відштовхнути, але все ж таки з якогось моменту їхні стосунки стали розвиватися, і в цих відносинах Антон виявив себе, як чуйна, порядна і серйозна людина.

Зіна захворіла на пневмонію, він став піклуватися про неї. По суті, він виходив її. Тоді вона зрозуміла, що з його боку все серйозно, і він її справді любить.

Такого натиску його почуттів Зіна не витримала і здалася на милість переможця. А яка б жінка втрималася?

Антон зробив їй пропозицію. Дочку із зятем умовляли погодитися, та стати дружиною Антона. Зіна не погоджувалась. Вона була впевнена, що рано чи пізно він її покине.

Вона б і надалі сумнівалася, якби не несподіванка, – Зіна була при надії! Оце оказія! Вона хотіла позбавитися малюка. Яка дитина? У неї ось-ось онуки з’являться. Антон, швидше за все, покине її, і їй одній доведеться виховувати її самостійно.

Але Антон перекреслив її плани. Він і його батьки переконали Зіну, що навіть у разі їхнього розлучення вони допоможуть виростити дитину.

Антон та Зінаїда одружилися. Подію цю відзначили скромно і вдома серед найближчих, оскільки фігура нареченої на той час відверто видавала її становище.

Нині їхньому синові Андрію двадцять років. Зіна з Антоном досі разом. У них багато спільних інтересів. Вони розуміють один одного з півслова, а буває достатньо і погляду. Загалом, – вони щасливі у шлюбі.

Є лише одне “але”. Зараз Зіні шістдесят років, а Антону лише сорок п’ять. Зіну так само, мучить думка, що вона зіпсувала Антону життя. А він вважає себе щасливим.

Не дарма ж кажуть, що шляхи Господні не звідані! Часом доля нам підкидає несподівані виклики. Але, тільки від нас залежить, яким буде кінцевий результат…

А ви що скажете з цього приводу? Як ви ставитеся до нерівного шлюбу? Пишіть свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!