З чоловіком жили якщо чесно так сяк. Часто сварилися, ще частіше казали один одному дуже неприємні речі. І одного разу я просто його вигнала. Кохала безмежно, але виперла з дому, бо вважала що достойна кращого.
Він звісно не подарунок, далеко. Але і я теж молодець, це ж не від солодкого життя він такий став. Я зрозуміла це надто пізно.
Пройшов якийсь час і я почала спілкуватися з іншими чоловіками. І знаєте що, крім інтимну їм в принципі не потрібно було нічогісінько. Але були і такі, які хотіли завести серйозні відносини, але вони були такі нудні.
Розповідали щось про автомобілі, про те як запекти курку, вчили що треба кип’ятити воду і розказували скільки в чому калорій.
Я пам’ятаю кожен день, проведений з своїм чоловіком, він звісно бовдур, ще той, але він у всякому разі цікавився мною, життям дітей, якимись питаннями не побутовими а душевними чи як правильно сказати.
Він мене ображав, словесно, але це був результат мабуть моїх істерик. Як шкода, що такі речі починаєш розуміти пізно.
Остання моя спроба познайомитися і зав’язати стосунки з кимось перейшла в те, що я просто розчарувалася в інших чоловіках, вони всі були не такі, в кожному я шукала свого Максима.
Я бачу що він теж дуже хоче повернутися, але не знає як правильно вчинити. Хочу сказати, що мабуть, я згідна і до кінця життя його вибрики терпіти, аби він тільки був поруч. Мені іноді здається що без нього я дихати не можу, не те щоб жити нормально.
Тепер питаю у людей поради, забути всі старі образи і просто повернути його, чи зможе він змінитися, чи вибачу я собі те що вигнала його? Як бути?
