Виїхала до Італії, але пробути довго не змогла. Виявилося, що російська пропаганда тут дуже добре працює

Ось щиро скажу, я ніколи не хотіла жити за кордоном. Люблю Київ та його ритм, мені завжди було комфортно у цьому місті та моїй країні. І свою доньку я хотіла виховати саме тут. Але після повномасштабного вторгнення моє життя дуже змінилося.

Спочатку я і не думала нікуди їхати. Я була впевнена, що все закінчиться незабаром. Боятися нема чого. Але час минав і ситуація лише погіршувалась.

А ще я маю на руках 2-річну доньку. Я втомилася жити в постійному страху, бігати в укриття з дитиною і заспокоювати її. Маруся почала боятися кожного шереху.

Тоді моя сестра запропонувала мені на якийсь час перебратися до неї. Ми з чоловіком почали думати, як виїхати до Італії найшвидшим та найбезпечнішим шляхом.

Костя довіз нас до кордону, а там ми пересіли на автобус. Швидко все одно не вийшло. Та й сам шлях був дуже стресовим. Але врешті-решт ми все-таки опинилися у сестри.

Марина мешкає у столиці Італії. Кілька разів я гостювала в неї, але Рим мені подобався лише як туристичне місто. Жити там я ніколи не хотіла, хоча теоретично могла. Коли ми з донькою облаштувалися, я почала дізнаватися, як нам отримати документи та якусь фінансову допомогу.

Дякуючи сестрі, яка допомагала мені в цьому, оскільки мови я не знала. Але й знання італійської мені не дуже допомогло б, оскільки бюрократична система Італії — той ще квест.

Отримати бодай якийсь папірець про свій статус мені вдалося лише через 5 місяців. Пощастило ще, що за цей час ми з донькою жодного разу не захворіли. Потрапити до лікаря ми навряд чи тоді змогли б.

Італійцям можна позаздрити лише в тому, що вони ніколи нікуди не поспішають, але при цьому добре почуваються. Я до такого не звикла. Це не мій ритм життя абсолютно. Крім того, вони дуже консервативні. Я спостерігала за жінкою, яка мешкає по сусідству. Її рутина схожа на день бабака.

Пам’ятаю, я покликала її до нас на вечерю якось. Захотілося зібратися всією родиною та запросити сусідку, бо вона часто мені допомагала. Так та відмовила, пославшись на зустріч із подругами у барі. Вони ходять туди в той самий день в той самий час. І місце зустрічі завжди однакове.

Якось я запитала, чому їм не хочеться зустрічатися в якихось нових закладах, адже їх так багато у Римі. На що отримала відповідь, що без них той бар загнеться.

Сусідка, звичайно, пожартувала. Але я зрозуміла, що італійці спрямовують свій консерватизм на подібні речі, щоб у такий спосіб підтримувати економіку країни.

А ще мені дуже важко давалася італійська спека. Вона відрізняється від нашої. Тут перебувати на вулиці в годину пік, а це майже весь світловий день, просто неможливо. Тільки сміливці виходять на сонце. Я одного разу припустилася помилки і вийшла в магазин у цей час. Трохи не знепритомніла прямо на дорозі! Більше я таких сміливих вчинків не робила.

Єдине, що мені дуже сподобалося в Італії, це відкритість людей. Тут з тобою можуть заговорити прямо на вулиці без жодних приводів. Італійці щирі та чуттєві. Їх точно не переплутаєш ні з яким іншим народом.

Проте перебувати тут довго я не змогла б. Пропаганда нашого східного сусіда тут дуже добре працює. І тому я тут швидше біла ворона, ніж своя. Якби не моя донька, я ніколи не поїхала б. Жити за кордоном чудово, але краще дому немає нічого на світі!

Related Post

Хлопець зрадив мені з 17-річною сестрою однокласниці на весіллі. Чи варто пробачати йому?Хлопець зрадив мені з 17-річною сестрою однокласниці на весіллі. Чи варто пробачати йому?

Ми у стосунках майже 4 роки, знайомі майже 9 років. Мені 23, йому 26. Він був одружений 1,5 року, я була у стосунках 5 років. Як тільки розлучилася зі своїм

Намагаюся не згадувати зраду дружини та хочу бути щасливимНамагаюся не згадувати зраду дружини та хочу бути щасливим

Не знаю, чи зможете ви мене зрозуміти, просто уявіть собі картину. Ви з коханою людиною разом дуже давно, із самої юності та навіть трохи раніше. Ви разом багато пройшли, ви

Я не сподобалася новому чоловіку моєї мами і мене відправили жити до бабусіЯ не сподобалася новому чоловіку моєї мами і мене відправили жити до бабусі

Життєвий досвід приходить з роками. Звуть мене Олеся, хочу поділитися з вами своєю історією. Народилася я в повній сім’ї й начебто все було добре, як мені здавалося, але мої батьки вирішили