Коли я завагітніла в перший раз, це, звичайно, хоч і було хвилююче, але все ж очікувано і усвідомлено. Хоча я розуміла, що випадаю зі звичного укладу життя, роботи, достатку.
Але все ж, дитина – це для нас з чоловіком було головним наступним кроком.
Але наступний поворот долі.
Як зараз пам’ятаю, наскільки я злякалася (ой, соромно навіть зараз за це слово). Зрозумівши (без тестів, інтуїтивно і безпомилково), що вагітна вдруге, коли синові тільки рік виповнився і 2 дня назад розмовляла з шефом, в повній впевненості, що найближчим часом виходжу на престижну і улюблену роботу, я впала в паніку.
Безмежно любила маленького сина, дуже скучила за своєю роботою і особистою свободою, трохи втомилася без допомоги (тільки чоловік, але до допізна на роботі), страх і фінансовий, і моральний, і фізичний, так і просто: Як двоє ?
Перший ще малюк ! Як поділити своє серце і душу? Де взяти сили ? Як подарувати щастя всім ? Що буде зі мною?
Які думки тільки не були в моїй голові. Але дякувати Богу за те, що знайшла в собі сили (саме в собі, ніхто не допоможе, якщо сама собі не скажеш що зможеш і все вийде!).
Ніхто не говорить, що це просто. Двоє малюків на одні мамині руки, домашні справи, та й просто приготування їжі на всіх – це те ще випробування.
Але все ж я впоралася. Причому, не знаю, але чим більше мені “допомагали” бабусі, тим гірше все ставало.
Тільки я сама знаю, що потрібно моїм малюкам, тільки я вибудувала їм графік, та й собі, коли спимо , коли їмо, коли гуляємо.
Це не егоїстичне Я, про нього зовсім забуваєш і просто живеш серцем і душею, без “повинна”.
Виїхавши в свою однокімнатну квартиру далеко від сусідства свекрухи (ми знімали квартиру поруч з ними), ми з чоловіком просто зітхнули і почали жити. Двоє малюків – це зовсім не кінець світу. Особисто мені було важче пояснюватися “навіщо”, для чого, “дякую за те і те, чого мені не треба”. А тут ми стали разом повзати, спати і їсти що хочемо, і все налагодилося.
Так що моя порада, не поспішайте отримати допомогу близьких, поспішайте розібратися в собі і розкласти все по поличках у своїй голові, тоді все вийде. Обов’язково вийде!
Зараз я досить часто повертаю себе в ті думки, тому що кожен день дякую Богові за своїх діточок!
Це дійсно найбільше щастя – бути МАМОЮ! А ще, я з першої ж думкою про другу вагітність була впевнена, що буде дочка.
Не знаю як, але хто б мені що тоді не говорив, без УЗД та ін. – ДОЧКА!
І нехай часом своє щастя ми усвідомлюємо не з перших моментів. Але дай нам Бог сил і мудрості почекати, не поспішати, не мучити себе і інших непотрібними стражданнями, а прийняти, усвідомити, і зрозуміти, що дійсно важливо, а що дурниця, в чому сенс нашого життя і в чому полягає щастя!
