З нинішньою дружиною я познайомився п’ять років тому. Вона працювала касиром у місцевому супермаркеті. На той час я вже мав великий досвід сімейних відносин. З першою дружиною я розлучився з однієї простої причини – вона мені зрадила.
Я працював далекобійником, і вдома з’являвся рідко. Ось колишня і знайшла собі іншого чоловіка. Дітей у нас не було, тому розійшлися «як у морі кораблі». Тільки вона примудрилася забрати нашу машину, куплену за час шлюбу. Довгий час я не міг знову довіритися жінкам.
А тут підвернулась приваблива дівчина в магазині, на касі, і вона запала мені в душу. У свої 40 років я боявся підійти до неї. Соромився, як юнак на першому побаченні. Найбільше боявся, що вона зробить зі мною, як і колишня дружина.
Через кілька тижнів я набрався сміливості, та заговорив з дівчиною. Нічого надприродного я не пропонував їй. Просто спитав, чи не хоче вона зі мною після роботи зустрітись. Дівчина погодилася. Ми прогулялися вечірнім містом, та повечеряли у кафе.
Вона мені сподобалася простотою, з нею легко було спілкуватися. Я походу теж їй сподобався. За пів року ми зіграли скромне весілля, запросили лише батьків. Дружину я перевіз до своєї квартири, і ми почали облаштовувати сімейне гніздечко.
Купувати нічого не довелося: просто оновили зовнішній вигляд кімнат. Зробили перестановку, повісили спільні фотографії, та почали мріяти про майбутнє. Ми жили на мої заощадження. Далекобійником більше працювати не хотів, а іншої роботи знайти не вдавалося.
Дружина нічого не говорила, адже я її забезпечував. Вона продовжувала працювати у супермаркеті.
Я розумів, що скоро грошові запаси закінчаться, і це мене лякало. Дні проходили у пошуках роботи. Мені здавалося, що я зможу швидко знайти роботу, і все налагодиться.
Але на мене чекало «фіаско». Нікому не потрібна була людина без вищої освіти. Доводилося пробувати лише найгірші варіанти. Кілька тижнів я пропрацював на сміттєвозі. Але перспектива більшу частину часу проводити у бруді та смороді, мене не радувала.
Згодом я знайшов у газеті відкриту вакансію продавця на ринку. Але й ця робота виявилася не для мене. Я не зміг протриматись на ній навіть тиждень. Там треба було обманювати людей, обвішувати їх, та продавати не свіже м’ясо. На таке я піти не міг, не так вихований був.
Далі я спробував працювати таксистом. Така робота підходила мені: я проїздив майже 10 років на фурі далекобійником. А з легковою машиною я впорався б на «ура». Мене все влаштовувало, але пізніше начальство почало навішувати на мене незрозумілі штрафи: за простій, за малу касу, за суперечки з клієнтами (хоча такого не було зовсім).
У результаті за місяць я нічого не зміг заробити, навіть пішов у мінус. Тож із таксуванням теж довелося розлучитися. Цілком зневірившись, я засів удома. У мене відпало бажання шукати роботу. Але відсутність стабільного доходу була ще не найгіршим етапом у моєму житті.
Через місяць ув’язнення в квартирі, дружина почала бити в дзвони. Зі спокійної й турботливої дружини, вона перетворилася на мегеру. Її не влаштовувало, що я сиджу цілими днями вдома, і нічого не роблю. Гроші в мене вже скінчилися, тому годувала нас вона.
Але скільки б разів я дружині не пояснював, що скоро все налагодиться, і я влаштуюсь на роботу, вона тільки бурчала на мене.
Минуло пів року. Я ніяк не міг знайти нормальну роботу. Домашнє життя перетворилося на пекло.
Я ходив по квартирі, як по мінному полю: на кожному кроці на мене чекали підлянки від дружини. На зло мені, вона почала страшенно готувати. Прати доводилося самому. А про виконання подружнього обов’язку я взагалі мовчу. Дружина поставила мені ультиматум – доки не влаштуюся на роботу, нічого не отримаю.
Дружина нахабніла: навіть перестала купувати продукти додому (обідала на роботі). Такого я терпіти вже не став, і вчинив справжній скандал. Я висловив коханій невдоволення, що замість того, щоб підтримати мене, вона тільки погіршує ситуацію, що склалася.
Я їй нагадав, що вона живе в моїй квартирі, і я забезпечував її весь цей час. А вона лише вигукнула, що я чоловік, і мій обов’язок забезпечувати свою дружину. А вона – берегиня домівки, а не здобувач.
І поки я не почну приносити гроші в будинок, можу забути про затишок, готування та прибирання. Після цього вона розвернулася, і пішла, голосно грюкнувши дверима. Нахабству просто немає межі. А хто в РАГСі обіцяв любити й в радості, і в горі?
Мені навіть не хочеться тепер влаштовуватись на роботу із принципу. Хочу, щоб до дружини дійшло, що ми маємо підтримувати одне одного у будь-якій ситуації. Що мені робити? Як провчити дружину?