Живу з чоловіком, нашою дочкою та моїм сином від першого шлюбу. Синові дванадцять років, доньці шість. Живемо в орендованому житлі.
У нас із сином є квартира, але вона однокімнатна, ми всі там не помістимося. Чоловік іпотеку не хоче, у нього бабуся з квартирою, мати з батьком із квартирою, тож він розраховує на пізню спадщину.
Ми живемо у передмісті. Гарний мікрорайон, садки, школи, все поряд. Я на віддаленні, мені місце проживання мало принципово, головне, щоб садок під боком був.
Квартиру винаймаємо офіційно, у всіх є тимчасова реєстрація. Я дотримуюсь такого погляду: якщо людині більш як сім років, то вона може сама себе погодувати, помити тарілку, та протерти стіл.
Син у мене самостійний, дочку до самостійності привчаю, а чоловік уже звик, що коли він повертається додому з роботи, я не мчу його зустрічати з тарілкою борщу в руках.
Голодний? Дістань, розігрій, з’їж. Аналогічно сама роблю. Бачу сміття — виношу, потрібно полицю почепити — беру перфоратор, бачу що кран капає, — дзвінок сантехніку!
Момент із гостями ми з чоловіком обговорювали. Чиї гості, той їм чай і підносить. Чайок – образно, туди входить вся турбота про гостей.
Приїхала до нас якось мати чоловіка з ночівлею. На кухні на дивані чоловік їй постелив. На вечерю їли замовлену їжу.
У мене вихідні у четвер та п’ятницю, мій робочий день починається о дев’ятій ранку. Прокидаюся о сьомій, зарядка, пробіжка, душ, легкий сніданок.
Якщо буденний день, то пробіжку поєдную з доставленням дочки в садок.
Ось і того суботнього ранку я прокинулася о сьомій. Зарядка, пробіжка, душ. З душу вийшла, всі вже прокинулись. Донька підійшла до мене, сказала, що їсти хоче.
Налила нам чай, дочці намішала йогурт із бананом, собі намазала сиром кілька хлібців, зверху уклавши скибочки червоної риби.
Забрала тацю з чаєм і бутербродами з собою, голосно повідомивши, що за п’ятнадцять хвилин почнеться робочий день, і мене не треба турбувати.
Снідала, паралельно запускала комп’ютер, програми, перевіряла зв’язок та інтернет.
З дев’ятої ранку до першої години дня з кімнати не виходила. О першій годині обідня перерва почалася.
Дістала з холодильника вчорашній суп, поставила його на плиту, запитала у доньки, чи вона буде їсти.
Їй насипала, собі насипала, іншим крикнула, що гарячий суп, зі своєю тарілкою пішла в кімнату. Після обіду відпрацювала ще дві години, суботами та неділями робочий день скорочений.
Усі пообідали, та пішли гуляти. З роботою розв’язалася, посуд за собою помила, підлогу на кухні протерла. Суп з’їли, поставила курку на бульйон.
Чоловік зателефонував, запропонував піцу на вечерю. Сказав, що вони зараз зайдуть додому, мама зі мною попрощається і вже поїде.
Свекруха піднялася одна, до туалету зазирнула, речі в сумці перевірила, попросила принести зарядний пристрій.
Вона все перевірила, одяглася, попрощалася, двері відчинила, але не вийшла. Закрила, обернулася до мене і давай порядки нашого будинку засуджувати.
– Не побачила я сім’ї! Кожен сам за себе! Мені зранку навіть філіжанку кави не запропонувала!
Я здивувалася. Не чекала! Раніше ми зі свекрухою кілька разів обговорювали побутових інвалідів, тому моє ставлення до побуту вона знала. Що її здивувало?
Крім того, я її не кликала, чоловік кликав, а чий гість, той каву і наливає. Тим паче мені потрібно було працювати.
А ще є такий момент: варто дати слабину і приготувати сніданок на всіх, як чоловік та син і на обід губу розкочують. Не можна їм дозволяти сідати мені на шию!
Не стала я вступати в суперечку чи виправдовуватися, обігнула свекруху, двері відчинила і побажала вдалої дороги.
– Ти, будь ласка, при нагоді розкажи мамі народну мудрість про чужі монастирі та статути, — попросила я потім чоловіка.
Свекор зірвався, багато років не пив, випив, а коли він вип’є, то буйний, тож чоловік матір до нас запросив.
Інакше ніякої ночівлі не було б, буває настрій, коли своє відображення у дзеркалі бачити не хочеться, які вже тут гості, але я увійшла до становища, заперечувати запрошення чоловіка не стала.
Я, бачите, каву свекрусі не налила! Поспішаючи встигнути поїсти перед початком роботи, справедливо та логічно вирішила, що чоловік сам почастує матір сніданком та напоєм.
Чи їй обов’язково кава конкретно мого авторства потрібна була? Ой, вибачте, не знала! Мабуть, наступного разу треба тазик готувати, з порога кидатися, мити свекрусі ноги! Такого відношення вона чекає?
Сім’ї вона не побачила! А я ось теж сім’ї не бачу: що за сім’я, коли дружина змушена тікати з дому від чоловіка, що випив? Але ж я мовчу! Це ж треба такою язвою бути?
Якщо нас все влаштовує, чого ти писок свій пхаєш, куди не потрібно?! Не подобається, нехай вдома сидить, та плазує перед чоловіком!
А ми самі себе розрадимо! Як вважаєте, я слушно висловилася, чи можливо ціпок перегнула?
