Я в житті подумати не могла, що така болісна тема у відносинах як зради безпосередньо торкнеться мене. Однак нічого не можна стверджувати, напевно, ось так і виходить. Спільний прожитий термін у п’ять років закінчився розривом та розлученням.
Початок стосунків був романтичним, як у фільмах: компліменти, широкі жести, щедрі подарунки. А потім таке ж чудове весілля. Після, десь через рік, у нас з’явився малюк, чому чоловік несказанно радів. Хоч і вийшло так, що синок вирішив з’явитися на світ трохи раніше, ніж належить, це ніяк не позначилося на його розвитку. Але все ж таки зовсім без наслідків це не пройшло і він був трохи хворобливий. Мені довелося поки забути про те, щоб знову повернутися на роботу.
Я вирішила, що походи в дитячий садок для нашого малюка будуть не найкращою ідеєю. Діти в принципі часто хворіють, а в сина і без того не міцне здоров’я. Добре обидві бабусі ще працюють, і вони нам дуже допомагають. Щодо мого рішення про декрет мій чоловік був цілком згоден.
– Мого заробітку нам цілком достатньо, тобі нема чого на роботу виходити. Як у школу піде пацан – тоді й видихнемо. Все буде добре.
Чоловік був для мене надійною опорою. До того як син з’явився, ми господарювали удвох однаковою мірою, але з появою дитини я взяла турботу про будинок майже повністю у свої руки. Життя наше йшло чудово, я в декреті, чоловік приносить у будинок гроші, малюк росте. Коли ми хотіли приділити час собі, кудись з’їздити, нам завжди було на кого залишити синочка.
При пандемії ситуація значно ускладнилася. Чоловік почав повертатися з роботи досить пізно та без настрою. А потім взагалі став працювати з дому, бо їх перевели на такий режим. Відповідно, і зарплата його зменшилася.
Потрібно було якось активніше займати сина, щоб не відволікати чоловіка від роботи. Але що зробиш, маленькі діти все одно галасують, плачуть, щось роблять. Мого чоловіка це звичайно часом дратувало, і він часом підвищував голос. Ставало неприємно та сумно, але причини були очевидними: стрес, втома.
Залишитися без грошей здавалося жахливою перспективою. На щастя, цього не сталося. Менше ніж через пів року чоловік знову вийшов на роботу і відповідно перестав зриватися на емоції, навіть просив вибачення. Мені здалося, що все налагоджується і життя приходить у колишні часи.
Але син наш також продовжував хворіти. Спочатку лікарі казали, що це звичайна застуда. Щоправда, не знаю, що вплинуло сильніше на подальші події: неправильна постановка діагнозу або відсутність належного лікування, але ми з сином лягли до лікарні, де провели близько двох тижнів. У цей нелегкий час я зв’язувалася з чоловіком тільки телефоном, а відвідували нас тільки бабусі.
– До чого йому сюди їхати? Це ж лікарня, раптом сам ще захворіє, а гроші хто зароблятиме на вашу родину? Усіх на собі тягне, — говорила свекруха, з чим я мовчки погодилася.
І справді, що він тут забув? У нас все, що потрібно є, та й додому вже страшенно хочеться, адже і синові тут некомфортно, і мені. Тож на чоловіка я образ не тримала.
Коли ми приїхали, в будинку була ідеальна чистота, все блищало. Я здогадувалася, що, швидше за все, він вдавався до послуг компанії з прибирання, адже він так би не прибрав будинок самостійно. Та ще і їжу замовив із доставкою.
– Ой, тут поки вас не було, я бардак такий розвів, але, як бачиш, навів лад, – з усмішкою промовив він.
Мені було так приємно, що він подбав про прибирання та їжу. Стало дуже тепло на душі, адже чоловік так попіклувався за нас. Він приїхав за нами, заніс речі, а сам потім одразу ж поїхав працювати. Викупавши сина і поклавши його спати, я хотіла випрати речі. У пральній машині я чомусь виявила свій халат, який, як пам’ятаю, туди не кидала.
Щиро кажучи, тоді я не звернула на цей нюанс уваги. Дуже дарма я тоді не надала цьому значення. У мене навіть не було часу подумати, бо мене відволік дзвінок мами. Після того, як малюк прокинувся, ми пішли гуляти у дворі. На лавці сиділа Карина – наша сусідка по під’їзду. Не можу сказати, що я з нею дружу, але нас поєднують наші дітки одного віку. Тому часто виходить, що виходимо погуляти разом. Ми почали розмову, і я повідомила останні новини зі свого життя. Однак мене дуже збентежив її жалібний погляд у мій бік. З’явилося неприємне відчуття.
Вже збиралися йти з майданчика, коли вона мене гукнула.
– Вибач, справа звичайно ваша, але дивлюся на тебе і не можу про це мовчати. Я десь три дні тому в ліфт зайшла з чоловіком твоїм, але він був не один, з ним ще якась дівчина. Поняття не маю, хто це, очевидно тільки те, що знайомі один з одним. Вони вийшли з ліфта і пішли до вас. Думаю, ти маєш знати про це.
До мене одразу й не дійшло, про що вона говорила. На мить я навіть пішла у свої думки. І тут у пам’яті спалахнув мій халат, який незрозуміло чому лежав у пранні та ідеально чистий будинок. Я була як на голках, поки чоловік не прийшов додому. І я вирішила не зволікати з такими серйозними розборками, спитавши чоловіка про це в лоб.
– Ти приводив коханку до нашої оселі, поки ми з сином були в лікарні? Це правда? – впритул дивлячись на нього, запитала я.
Від здивування він втратив мову і винувато глянув у підлогу. Все одразу ж і з’ясувалося. Невиразно мені пам’ятається, що і як я робила, перш ніж дісталася до будинку мами з сином. Телефон розривався від дзвінків чоловіка, але після цього брати слухавку не було ніякого бажання. Я була просто розбита цією ситуацією. З такий непростий час в сім’ї ти без сорому, без совісті приводиш додому коханку? І як взагалі не соромно?
Не достукавшись до мене, чоловік атакував дзвінками маму, яка вирішила одразу відмовити йому у спілкуванні, мовляв, це ваші особисті справи, ви й розбирайтесь. Однак якщо мама абстрагувалась відразу, свекруха не захотіла залишатися осторонь.
Вона зустріла нас на майданчику, куди ми ходимо із сином гуляти. Підловивши нас у дворі, поки ми гуляли, вона відразу ж почала з докором і невдоволенням говорити про мою поведінку.
– Так, я була кращої думки про тебе. Ти навіщо кинула свого чоловіка? На дзвінки не відповідаєш. Усі помиляються, з кожним трапляється, то що тепер? Ось береш і руйнуєш усе. – Без сумніву сказала мені його мати.
– Він розважається десь на стороні, а руйную все я? – Здивовано відповіла я.
– Та чого тільки не трапляється, ти ж зрозумій. Ось як з’явилася дитина, перестала доглядати за собою, тільки за малюком і стежиш. І поговорити особливо ні про що інше не можеш, удома весь час. От і захотілося синові чогось новенького. Дівки у нього на роботі якісь вертихвості, от і не зміг встояти. Можна було б і вдати, що нічого не знаєш. Вас з дитиною не кидають, ситі, одягнені, взуті, не обділені увагою. Що ще просити можна?
У німому шоку я просто пішла додому. Слів не вистачало. Цікаво, як би вона заговорила, якщо така ситуація сталася із її синочком? Проте я була облаяна за те, що, бачите, перебільшую. Та й взагалі що не можу вдавати, що нічого не було. На мій подив, коли я розповіла це мамі, вона мене не підтримала, скоріше навпаки.
– Ситуація, звичайно, не найприємніша, але в житті кожен може помилитися. Ти подумай, що сина без батька залишаєш. І хто від цього постраждає? Насамперед дитина, та й тобі не буде легко. У жодному разі я тебе ні до чого не примушую, просто раджу. Подумай на холодну голову про це. І можливо, твоє рішення буде зовсім інше.
Ось це було несподівано. Невже це норма, коли на такі непробачні речі можна просто не звертати уваги? Я, мабуть, у цьому житті щось упускаю, проте таку зраду ніяк інакше я не можу пробачити.