Я часто самостверджувалася за рахунок подруг. Тепер мені соромно за це

Усі мають погані історії з минулого. Я впевнена. У мене вони тісно пов’язані з моїм самоствердженням через слабших. Адже зі мною у дитячому віці так поводилися інші діти.

Я згрішила. Якби я була католичкою, то коли сповідалася, на святого отця чекали б саме ці історії. Зараз я почуваюся переповненою цими гнітючими думками.

Я так хочу, щоб мені нарешті перестало бути соромно за це. Щоб ці люди, всі мені дуже близькі, простили мене від щирого серця. І мені було б достатньо.

Я часто самостверджувалася за рахунок подруг. Адже хто, як не вони, не можуть мені відповісти. Хто, як не вони, не чекають на удар з боку близького, не засуджуватимуть.

Тепер без алегорій. У першому випадку це була моя найкраща подруга. Мені досі подобається її ім’я. А якщо зустрічаю когось схожого, то мені й страшно, і так хочеться, щоб це була вона.

Що я зробила? Я повела її хлопця. Вона мене благала, а я відчула себе краще, коли все вийшло. Адже я досягла мети. Хоч і ставилася до подруги з трепетом.

Тепер я точно можу сказати – я вважала себе нікчемною і боялася, що я не матиму ніколи того, що мала вона. І змінила реальну дружбу на можливість не бути однією. На додаток, мені було лише 17 років. Я жила тільки цими почуттями тоді і закинула навчання. З цим хлопцем ми розлучилися після кількох років спілкування.

Якось до мене приїхали подруга та її хлопець. Пожити на деякий час. Відразу скажу, з подругою я не спілкувалася до цього кілька років, хоч ми весело проводили час раніше.

Мені треба було помітити, що вона має проблеми з ним та дуже замкнута. Але натомість я вирішила самоствердитися і допомогти їм розлучитися. Точніше, я нічого не вирішила, просто робила це несвідомо.

Я порозумілася з її хлопцем дуже легко, адже він був зацікавлений у мені. Він мені навіть не подобався, але й не був неприємний. А подруга ніколи не приєднувалася до нас під час розмови, хоч я її й кликала. Все це призвело до того, що ми багато часу проводили вдвох, а вона якось сама по собі.

У результаті ми пішли до клубу. Там мій мозок помітив разючу схожість хлопця моєї подруги з моїм колишнім хлопцем. У захваті я повела його пам’ятними місцями, де ми гуляли з тим, на кого він здавався в той момент схожим.

Коли він пройшов ініціацію, ми прийшли до мене де все сталося. Подруга вже поїхала до себе додому, і ніхто не міг завадити нам. А потім настав ранок. І моторошне усвідомлення того, що через свою боягузтво, зізнатися своїй подрузі я не зможу. А тому приховуватиму.

За кілька днів я зрозуміла, що цей хлопець мені зовсім не потрібен. Як друг хіба що. Але ж це неможливо тепер. Тепер уже я відкрито казала йому, що люблю іншого. А він не здавався.

Зустрічав і проводжав мене, але через якийсь час спробував повернутися до подруги. Та йому відмовила, і він залишився сам. Я отримувала задоволення від того, що обійшла її. Я така нікчемна, а вона красива і я її обійшла.

Я не шукаю ні жалю, ні засудження. Я хочу звільнитися від цього і звільнити їх, якщо їх це мучить, так само як і мене. А для цього треба поговорити. Чи не потрібно?

Я знаю тільки, що зараз я не вчиню так, адже усвідомлюю, чому мені хочеться зробити так чи інакше. Тепер хочеться вірити, я навчилася аналізувати. І мені зовсім не хочеться завдавати болю ще комусь. Але що робити з тим, що я колись давно наробила? Я не знаю

Related Post

Я засуджувала свою невістку за безлад в будинку, а тепер мені соромноЯ засуджувала свою невістку за безлад в будинку, а тепер мені соромно

Одружилися з моїм чоловіком, завели дітей. Часто ходили на сімейні свята до свекрухи, там і невістка була з старшими племінникам і братом чоловіка. Поки я її добре не пізнала, то

Сім’я намагається видати мене заміж за некоханого чоловікаСім’я намагається видати мене заміж за некоханого чоловіка

Мені 34 роки. Дітей немає, незаміжня, постійного партнера теж немає. Два роки тому мама познайомила мене з сином своєї подруги. Як чоловік він мені не сподобався, спілкування швидко зійшло нанівець.