Усі мають погані історії з минулого. Я впевнена. У мене вони тісно пов’язані з моїм самоствердженням через слабших. Адже зі мною у дитячому віці так поводилися інші діти.
Я згрішила. Якби я була католичкою, то коли сповідалася, на святого отця чекали б саме ці історії. Зараз я почуваюся переповненою цими гнітючими думками.
Я так хочу, щоб мені нарешті перестало бути соромно за це. Щоб ці люди, всі мені дуже близькі, простили мене від щирого серця. І мені було б достатньо.
Я часто самостверджувалася за рахунок подруг. Адже хто, як не вони, не можуть мені відповісти. Хто, як не вони, не чекають на удар з боку близького, не засуджуватимуть.
Тепер без алегорій. У першому випадку це була моя найкраща подруга. Мені досі подобається її ім’я. А якщо зустрічаю когось схожого, то мені й страшно, і так хочеться, щоб це була вона.
Що я зробила? Я повела її хлопця. Вона мене благала, а я відчула себе краще, коли все вийшло. Адже я досягла мети. Хоч і ставилася до подруги з трепетом.
Тепер я точно можу сказати – я вважала себе нікчемною і боялася, що я не матиму ніколи того, що мала вона. І змінила реальну дружбу на можливість не бути однією. На додаток, мені було лише 17 років. Я жила тільки цими почуттями тоді і закинула навчання. З цим хлопцем ми розлучилися після кількох років спілкування.
Якось до мене приїхали подруга та її хлопець. Пожити на деякий час. Відразу скажу, з подругою я не спілкувалася до цього кілька років, хоч ми весело проводили час раніше.
Мені треба було помітити, що вона має проблеми з ним та дуже замкнута. Але натомість я вирішила самоствердитися і допомогти їм розлучитися. Точніше, я нічого не вирішила, просто робила це несвідомо.
Я порозумілася з її хлопцем дуже легко, адже він був зацікавлений у мені. Він мені навіть не подобався, але й не був неприємний. А подруга ніколи не приєднувалася до нас під час розмови, хоч я її й кликала. Все це призвело до того, що ми багато часу проводили вдвох, а вона якось сама по собі.
У результаті ми пішли до клубу. Там мій мозок помітив разючу схожість хлопця моєї подруги з моїм колишнім хлопцем. У захваті я повела його пам’ятними місцями, де ми гуляли з тим, на кого він здавався в той момент схожим.
Коли він пройшов ініціацію, ми прийшли до мене де все сталося. Подруга вже поїхала до себе додому, і ніхто не міг завадити нам. А потім настав ранок. І моторошне усвідомлення того, що через свою боягузтво, зізнатися своїй подрузі я не зможу. А тому приховуватиму.
За кілька днів я зрозуміла, що цей хлопець мені зовсім не потрібен. Як друг хіба що. Але ж це неможливо тепер. Тепер уже я відкрито казала йому, що люблю іншого. А він не здавався.
Зустрічав і проводжав мене, але через якийсь час спробував повернутися до подруги. Та йому відмовила, і він залишився сам. Я отримувала задоволення від того, що обійшла її. Я така нікчемна, а вона красива і я її обійшла.
Я не шукаю ні жалю, ні засудження. Я хочу звільнитися від цього і звільнити їх, якщо їх це мучить, так само як і мене. А для цього треба поговорити. Чи не потрібно?
Я знаю тільки, що зараз я не вчиню так, адже усвідомлюю, чому мені хочеться зробити так чи інакше. Тепер хочеться вірити, я навчилася аналізувати. І мені зовсім не хочеться завдавати болю ще комусь. Але що робити з тим, що я колись давно наробила? Я не знаю
