Я хочу жити, як і раніше: насолоджуватися чоловіком та дитиною. Тільки без прання, прибирання та готування. Як я взагалі спромоглася так жити, не розумію

Заміж я вийшла у 30 років, тоді як чоловіку виповнився тільки 21, але нас це не зупинило. Навпаки, коханому подобалися старші жінки. І не прості жінки, а заможні, які мають гарний вигляд, та постійно доглядають за собою. Саме в число таких затятих наречених я й увійшла.

У свої роки я вже мала свій салон краси, купила квартиру, машину і сама себе забезпечувала. Загалом могла дозволити собі багато чого. Молодий чоловік оцінив мої досягнення і почав підкорювати моє серце. Він влаштовував романтичні зустрічі, тому на відмову у мене не було шансів.

Мені набридли солідні чоловіки, які тільки козиряли становищем у суспільстві, та грошима. Більше ні на що вони не були здатні. А тут молоденький хлопець з’явився. Він водив мене вечірнім парком, катав на гойдалках. Ми з ним їли солодку вату і дивилися допізна мультики у нього на дачі.

І незабаром я закохалася. Ми з ним розписалися, і він переїхав жити до моєї квартири. Мій чоловік закінчив інститут, та влаштувався на пристойну роботу. Звісно, ​​не без моєї допомоги. Я була рада, що ми разом. З ним я відчувала себе молодшою років на десять. Незабаром я була при надії.

У декрет я не йшла до останнього, тому в лікарню поїхала прямо із салону краси. Так на світ з’явилася наша дочка. Мені довелося на невизначений час покинути роботу, і найняти замість мене управителя.

Я вирішила, що нарешті я повинна присвятити себе дитині та чоловікові. І ось це бажання до сімейного щастя привело наш щасливий шлюб до звичайнісінького союзу в “минулому закоханої парочки”.

Мій чоловік перетворився на пузатика, а я на типову домогосподарку. Починаючи з того моменту, як на світ з’явилася наша дочка, чоловік почав сильно змінюватись. Він закинув спортзал, і почав більше часу проводити на дивані біля телевізора.

Його струнке і підкачане тіло перетворилося на «бочечку». Замість кубиків преса виріс маленький животик. Все тому, що йому було ліньки щось робити самому. Прийшовши додому, він завалювався на диван і вмикав улюблений спортивний канал.

Чоловік навіть перестав їсти зі мною за одним столом. Наше сімейне життя теж кардинально змінилося. Зникла колишня романтика і пристрасть, поступившись місцем всепоглинальному побуту й одноманітності. Я почала перетворюватися на якусь «стару тітку», яка цілими днями готує, пере, прибирає.

Звичайно, на моїх плечах висіла дочка: вона постійно вимагала уваги. За кілька років стало трохи легше, але постала інша проблема. У мене зникло бажання виходити на роботу. І я повністю загрузла в рутинній домашній роботі, та догляді за родиною.

Метою мого життя стало догоджати їм обом. З красивої доглянутої жінки я перетворилася на типову служницю. І я не прагнула нічого міняти. Мені здавалося, що так має бути. Але невдовзі я усвідомила, що живу неправильно. Мені різко захотілося повернутись на роботу.

Я вирішила сходити за покупками, але робити макіяж я не стала. Одягла спортивний костюм і побігла. У супермаркеті я випадково зустріла стару знайому. Ми з нею ровесниці, але виглядала вона значно молодша за мене.

Відразу видно, що стежить за собою: гарна зачіска, стильний одяг, та здоровий колір обличчя. Ми з нею поговорили, і вона зізналася, що не впізнала мене. Після цієї розмови я вирішила повернутися до салону. Я маю гроші, щоб на півдня найняти няню, щоб дитина була під наглядом.

А я тим часом приділю собі час. Мені просто необхідно було привести себе до ладу і вирватися з цього ув’язнення. Я загрузла в побуті, але прагнула все змінити. До мене дійшло, що я не хочу так жити, як живу зараз.

У мене просто на очах весь цей час була якась завіса, і я не бачила, на кого я поступово почала перетворюватися. Невже всі родини так живуть? Невже у шлюбі не можна бути щасливими? Напевно, все псує побут. Але якщо багато жінок починає звикати до такого життя, то я цього робити не хочу.

Я хочу жити, як і раніше: насолоджуватися чоловіком та дитиною. Тільки без прань, прибирань та готувань. Як я взагалі спромоглася так жити, не розумію. А в деяких родинах є і по дві, і по три дитини – бідні жінки!

Виходить, вони взагалі забивають на себе, та живуть заради родини. Мене такий варіант не влаштовує. Коли чоловік прийшов додому, я вирішила з ним поговорити. Звичайно, він був приголомшений моєю ідеєю, бо вона йому не сподобалася.

Він дорікнув мені, що я погана мати, якщо вирішила залишити дочку на сторонню людину. Коханий казав, що краще, коли я вдома займаюсь побутом. Кому краще? Мені це зовсім не подобається. І тоді я зрозуміла, що чоловік став ставитись до мене не як до коханої жінки, а як до матері.

Як до прислуги та прибиральниці, але не як до людини, яка хоче розвиватися та насолоджуватися життям. Перший раз ми з ним так сильно посварилися. Він мене не розуміє. Він мав погодитися зі мною, та підтримати мій вибір.

Невже мені доведеться вибирати: робота, чи чоловік? Нехай навіть не думає ставити переді мною цей ультиматум, бо мій вибір буде не на його користь. Можливо, я не права, але знову хочу бути привабливою коханою дружиною та мамою, а не служницею для своєї родини!

You cannot copy content of this page