Якось ввечері, коли я прийшла з роботи, побачила у передпокої сумку, подумала, що до нас хтось із родичів приїхав у гості без попередження, таке вже бувало. Але тут до мене вийшов чоловік і сказав дуже спокійно: «Ми більше не можемо жити разом. Нам треба розлучитися. Я йду».
У мене від його слів був такий шок, наче настав кінець світу. Він пішов, а я так і просиділа цілий вечір, не роздягаючись. Добре, що хоч син був у мами.
Так, ми останнім часом часто сварилися, чоловік з будь-якого приводу робив мені зауваження, але я навіть не могла подумати, що він планує розлучення. Мені було дуже боляче та прикро.
Після розлучення я найняла няню для п’ятирічного сина, а сама намагалася більше часу проводити на роботі, щоб хоч трохи забути про те що сталося. Купила собаку, про яку ми з сином довго мріяли, але чоловік був проти. Тепер вранці та ввечері після роботи ми гуляємо з нашим Рексом. Чоловік приходив до сина лише у неділю. Про його особисте життя я нічого не знала, а питати не хотіла.
Але потроху я змирилася зі своїм становищем. Минуло вже два роки, і я згадую про це спокійно. Щобільше, я зараз нізащо не погодилася б знову жити разом, хоча останнім часом колишній чоловік і натякав на це.
Я навчилася жити сама, планувати свій час, ні від кого не залежати і не питати дозволу. Вечорами не слухаю моралі про те, що неправильно готую вечерю, не так нарізала салат або погано помила посуд. Я навіть навчилася робити дрібний ремонт у будинку.
У мене є кохана людина, але я не поспішаю виходити заміж. І ні, не боюся, що він передумає, і я залишусь сама. Я вже навчилася жити сама і цінувати свободу. Але якщо й вирішу виходити заміж, то вже ніколи не повторю помилок, які були в моєму минулому сімейному житті і буду цінувати себе.
