Я народила в 33 роки, дитина запланована і бажана для мене, і для чоловіка. Пологи були дуже важкі, але до малюка я не відчувала неприязні. Я не фанатична матуся, яка з радістю прокидається вночі, радіє пробудженню дитини, готова весь час і сили віддавати їй, але дитина у мене доглянута і не обділена увагою, здорова.
Все почалося з пологового будинку. У палаті зі мною лежали дві жінки, які народили по другій дитині. Ось вони якраз з рук дітей не випускали, готові були не спати взагалі, аби милуватися своїм чадом.
А мені після моїх пологів підіймати його навіть не дозволяли. І ці мами стали дорікати мене, що я сама не хочу його брати, що я погано його доглядаю, не люблю.
А я й справді відчувала провину за те, що не відчуваю такої божевільної любові до малюка, як вони, і не жертвую своїм здоров’ям заради нього.
Я відчуваю відповідальність за таку поведінку, і за те, що деякі речі я роблю тільки тому, що треба і не отримую від цього ніякого задоволення. Я часто виходила поплакати в коридор із палати, а там мене засуджували інші матусі та персонал.
Зі сльозами я виписалася раніше, бо боялася, що від стресу пропаде молоко, тим більше з малюком було все чудово. Вдома мене став дорікати чоловік, що я як робот займаюся дитиною, і він не бачить у моїх очах любові та ласки до неї. Почав підозрювати, що я жалкую про своє рішення народити дитину.
Я люблю своє маля, але є речі, які мене злять і іноді мені хочеться йому по попі надавати. Також дуже прикро, що через нього мене постійно довбають і критикують.
Коли чоловік почав гуляти, став мене виганяти з дому, а дитину залишати. Я, звичайно, чинила опір, мовляв, не піду без маляти. А сама думала: може, краще піти, коли я погана мати? Але так і не змогла цього вдіяти.
Моєму малюку вже 7 місяців і весь цей час я отримую за нього «по голові». Як не намагаюся стати кращою матір’ю – не виходить. Дитина добре харчується, розвивається, добре по сезону одягнута, не хворіє, але божевільного кохання, заради якого інші жінки кидають все, я не відчуваю. Напевно, цього немає в моїй природі і материнський інстинкт оминув мене.
