Кілька років тому переїхали ми жити в південне місто. Ми з чоловіком на той момент були одружені 4 роки, у мене від першого шлюбу була дитина.
Нове місце нам сподобалося, труднощі не злякали, жили дружно, все було чудово. Поки не приїхали його родичі.
Я була молода, сприймала все різко, в загальному почалися скандали. Чоловік завжди був на боці своєї мами й сестри, а я себе відчувала дуже самотньою. І ось (напевно, це занадто типова ситуація) я йому і його рідним заявила, що вагітна. Я чекала підтримки, а отримала новий скандал за спиною, коли вони все засуджували та говорили, що навіщо нам ця дитина, спочатку самим треба упорядковувати своє життя.
Я в сльози, звичайно. Вирішила забрати дочку і поїхати до бабусі на місяць. Довго думала, хотіла навіть подавати на розлучення. Твердо вирішила розлучитися. Приїхала, а коли побачила його – розтанула.
Загалом, була у нас дуже тепла ніч, а через місяць я дізналася про свою справжню вагітність, хоча я не збиралася вагітніти, і звичайно все для цього робила.
Був шок, звичайно, але я дуже захотіла цю дитину.
Родичі поїхали, відносини з ними у мене зіпсувалися назавжди. Молодшій доньці вже 4 роки, чоловік її дуже любить. Живемо нормально, бувають розбіжності, але це дрібниці.
Зараз я розумію, що якби не ця вагітність, я б зруйнувала сім’ю. І була б нещасною, тому що дуже люблю чоловіка.
