Нам по 27 років, ми з чоловіком одружені вже 5 років, є донька і я на п’ятому місяці вагітності. Спочатку все було добре, він хоч і егоїст, але я завжди його любила, і він мене теж.
Але три роки тому мій коханий почав змінюватися, ночами почав пропадати десь. Я майже щодня залишалася сама, удень на роботі, додому приходжу — він уже кудись збирається. Сварилися, а я сиділа мовчки, бо йти мені не було куди.
Якось чоловік залишив телефон удома (увесь час тримав телефон при собі), а сам пішов у магазин, і я дізналася, що у нього є коханка. Коли він прийшов, я зі сльозами почала про все розпитувати, на що він відповів: це все не серйозно. І навіть не став відмовлятися чи вибачатися. Просто розвернувся та пішов.
Прийшов вранці вибачаючись, запевняв, що більше так не буде, обіцяв усе кинути… І я повірила, хотіла все почати спочатку. Але таких обіцянок у нього ставало все більше і більше, і каяття тривало лише місяць.
Отак я жила в пеклі цілий рік. Коли він вкотре пішов, я зібрала речі, взяла доньку і пішла з дому. Через місяць він прийшов з вибаченнями, казав, що покаявся і хоче все почати з початку. І я пробачила, про що дуже шкодує зараз. Поставила свої умови і він був на все згоден.
З того часу ми стали жити, як у казці. Я була рада, що змогла зберегти сім’ю, почала довіряти йому знову. Думала, я найщасливіша жінка і в мене найдбайливіший чоловік. А він сильно просив народити другу дитину, і я погодилася.
І знову, як я завагітніла, він почав мені брехати, зраджувати. Вдома скандали та сварки щодня. Я не можу сидіти мовчки, і після чергової сварки на 3 місяці вагітності потрапила до лікарні з загрозою зриву.
Дитину хочу, адже вона ні в чому не винна. Робота у мене хороша та заробляю добре. А чоловік зарплату повністю витрачає на себе. Сьогодні знову пішов після чергової сварки. Сиджу плачу, і доньку шкода, вона все бачить та плаче зі мною разом.
Знаю, сама винна, думала він зміниться, але я хотіла зберегти сім’ю. Я повинна прийняти рішення: піти чи чекати, коли він зміниться?