Було багато шанувальників, пару слинявих спроб з тими, хто мені лише трохи подобався і все. Мені чомусь завжди не щастило з взаємністю, прямо дійсно не щастило, хоча я ще молода і без перебільшення симпатична. Доглянута, є манери, студентка.
Загалом, я не знаю що зі мною не так. Але ось мені зустрівся на сайті знайомств один хлопець. Я реально, прям реально здивувалася, що мені написав хлопець вже дуже симпатичний і високий, і з моїми інтересами, з такою зовнішністю, яка дійсно влаштовує мене, підходить під мої смаки. Ще він виявився знаменитий суто в тій сфері, якою він займається.
Щоб ви зрозуміли наскільки знаменитий, то люди підходять і фотаграфіруются з ним. Ми не зволікаючи пішли гуляти. Мені було не дуже комфортно, я соромилася, бо мені він ДУЖЕ сподобався. Він виявився просто красенем.
На першому побаченні, під кінець вечора, він повів мене до себе додому і по дорозі ми купили випити. Чесно кажучи, не знаю, чи то по своїй дурості і недосвідченості, чи то через захоплення і їм, я не відразу зрозуміла, що йому потрібно тільки в ліжко.
Загалом, на першу побаченні “ліжка” від мене він не добився, а на друге наше спілкування взагалі не склалося і він звалив.
Я постраждала ще місяць-другий (так-так, я дуже вразлива і чутлива), так як за все за дві зустрічі встигла так сильно закохатися в нього, що вже зараховувала його в свої чоловіки.
Після його зникнення я зневірилася. Дійсно. У кожній моїй ровесниці все в особистому житті просто відмінно: близькість, любов, відносини. Я до сих пір одна. І я вже просто не знаю як і де шукати того самого.
Так ось, я зневірилася. Кожен хлопець, мій приятель або просто незнайомець, який виявив до мене хоч краплю уваги, автоматично починає мені подобається.
Я відразу думаю про те, що я йому подобаюся, що нас щось чекає в майбутньому, я відразу відчуваю до всіх симпатію. Така ось фігня відбувається дуже часто. І кожен раз цей безневинний акт уваги в мою сторону я приймаю неправильно і в підсумку залишаюся одна.
Я вже навіть не можу реально визначити так мені подобається хлопець або я це вже від відчаю відчуваю до першого ліпшого.
Але одночасно з усім цим я перестала вірити в любов і в хлопців. Я правда не знаю чи є це почуття і чи є взагалі в моєму місті нормальні хлопці. Мені здається, що любов це просто звичка, хоча хочу вірити в зворотне.
Я не знаю що вже мені робити. Так-так, я знаю, що в підсумку хтось знайдеться і мені варто перестати думати взагалі про це і все схаменутися, але я така людина і не можу перестати все мусолити в своїй голові по сто разів. Життя йде, а у мене все ще нікого немає.
Вибачте за сумбурність.
Розкажіть про ваші пошуки кохання. Чи було у когось подібне, затяжне? Як скоро ви зустріли свою перше кохання?
