Я працюю на гарній посаді в банку. Чоловік – професор в університеті. Він – класичний жадібний чоловік, який отримує раз в десять менше за мене.
Думаєте, я розлучилася з ним? Та ні! Просто взяла і приборкала цього норовливого. Усі його викрутаси я терпіла приблизно пів року після весілля. А потім подумала: нам обом вже по сорок років, у кожного це не перший шлюб, тож до чого всі ці сантименти.
– Єгоре, з чого ти взяв, що я всю зарплату маю здавати в загальний котел? Чому я не можу віддавати стільки ж, скільки ти? – спитала я його одного разу, коли нагодувала особливо ситною вечерею.
Я була одягнена в гарний атласний халат, зробила зачіску та макіяж. Мій противник розслабився і не був готовий до лобової атаки.
– Алісо, але я ж приношу користь країні. Хіба ти не розумієш, що таких, як я одиниці? А кому потрібні ваші банки, збанкрутіє один, ніхто й не помітить, – самовдоволено заявив мій професор та чоловік за сумісництвом.
Чоловіки люблять такі відмовки загальними словами. Але мене неможливо було збити з пантелику. Я висунула заготовлений аргумент:
– Єгоре, ми тут не представляємо асоціацію банків та університетів. Ми з тобою просто чоловік та дружина, яким треба домовитись. Мені не подобається те, що я віддаю всю зарплату. Так більше не буде. Якщо тебе щось не влаштовує, то це покладе край нашому шлюбу, хоча мені буде шкода, – я була налаштована рішуче.
– І що ж ти пропонуєш? – Запитав він з отрутою в голосі.
– Пропоную два варіанти. Або ти компенсуєш свою маленьку зарплату тим, що візьмеш на себе господарство і приготування їжі, або я вноситиму стільки ж, скільки й ти, а господарство вестимемо разом, – в цей момент мені було шкода Єгора. Він навіть затрусився від такої пропозиції. Але відступати було запізно. Якби я не з’ясувала цей момент у перший рік шлюбу, то невдоволення та непорозуміння зруйнували б нашу родину.
– Гаразд, я подумаю, – процідив він крізь зуби.
– Гаразд, я не поспішаю, але поки що здаватиму на загальні витрати стільки ж, скільки й ти, – відповіла я.
Єгорові ця новина зовсім не сподобалася. Але він тримався три місяці та мовчав. Треба сказати, що він любить смачно поїсти, сходити до театру, з’їздити гарними місцями. Причому чоловік любить усе найкраще. Він не буде радий відпочинку в наметі та місцю на останніх лавах у театрі.
Так що влаштована мною фінансова криза змусила його взяти на себе кермо влади. Прибирався він погано. Готував трохи краще. Але я нічого не говорила, не робила зауважень. Просто, як він зробив, так і було. Я нічого не доробляла.
А оскільки Єгор є естетом, то вже через рік з нього вийшов чудовий кухар і досить непоганий домогосподар. Звичайно, він намагався влаштувати бунт, погрожував піти від мене. Але я стійко переносила ці повстання. Я знала, що хоч він і жадібний, але любить мене, як і я його.
Кожен з нас розумів, що зустрів відкриту та порядну людину, з якою можна домовитися. До того ж між нами була велика симпатія як між чоловіком і жінкою. Через два роки Єгор сказав мені:
– Алісо, пропоную скинутися на домробітницю, я знайшов підробіток у платному університеті.
– Ділова пропозиція, я тільки за, – мене тішило те, що чоловік більше не ображався на мене.
Так до нас раз на тиждень почала приходити жінка, яка прибирала. А потім чоловік взяв ще якісь платні виступи на конференціях, і ми навіть почали спільно ходити іноді до ресторанів, то за його рахунок, то за мій.
– Алісо, а ти хитра! Коли я в день нашого знайомства заявив, що вважаю правильним ділити все порівну, ти тільки зраділа. А я не міг зрозуміти причини, – Єгор згадав день нашого знайомства.
– Як не зрадіти. До того мені доводилося утримувати чоловіків, невизнаних геніїв і просто ледарів, а тут я зустріла симпатичного чоловіка, який ладен був оплачувати хоча б половину. Це очевидний прогрес! – засміялася я.
– Так, але я якось не думав, що ти так буквально все підраховуватимеш, – замислився Єгор.
– Найстрашніша жінка – це незадоволена. Тож мені довелося все висловити, щоб не тримати це в собі, – я поцілувала його з цими словами.
– Так, тепер я це розумію, але в якийсь момент навіть хотів з тобою розлучитися. Так розлютився! Мені здавалося, ти мною маніпулюєш, – серйозно сказав він.
– І що тебе зупинило? – Запитала я.
– Кохання, – просто відповів він.
– Ось і мене кохання змусило все це прояснити. Я дуже дорожила нашими стосунками, і не хотіла перетворюватися на стерву з подвійним дном, – я обняла чоловіка.
– Вік живи вік вчись. Тепер я тобі вдячний. Може, навіть возитиму тебе на відпочинок за свій рахунок. Ну, не часто, раз на рік, не надто дорогий… – він зам’явся і почервонів.
– Дякую, Єгоре. Але не перегинай з роботою над жадібністю. Я не хочу, щоб ти потім тримав на мене камінь за пазухою. Домовились? – я трохи посміхнулася.
– Обіцяю. Ти найкраща, – тихо промовив він.
“І чому в молодості я не могла так вчинити? Навіщо ображалася, потім влаштовувала скандали? Може, й не знадобилися б попередні розлучення?” – ось про що я думала цього вечора.
А чоловік сяяв, як начищений мідний чайник.Виявилося, що він вже купив нам путівку до санаторію на гроші не зі спільного бюджету, а зі своїх особисто зароблених.
