– Я просто хочу справедливості, мамо! Поверніть мені суму, яку ви витратили на навчання Максима

– Я просто хочу справедливості, мамо! Поверніть мені суму, яку ви витратили на навчання Максима!

Молодший брат, Максим, сидів навпроти, ліниво копирсаючись виделкою в тарілці та вдаючи, що те, що відбувається, його не стосується.

Його дружина, Лєра, відразу напружилася, відклала телефон і подивилася на свекруху в очікуванні відповіді.

– Олю, ти зараз це серйозно кажеш? – Олена Леонідівна здивовано підняла брови й зітхнула. – Яка ще справедливість? У тебе ж все є, про що тільки можна мріяти!

– Відмінна квартира в центрі, хороша машина, висока зарплата, про яку твій молодший брат у свої роки може лише мріяти. Навіщо тобі зараз ці нещасні гроші?

– У мене все це є не тому, що ви з татом мені це дали, – відповіла Ольга, намагаючись говорити рівно і не підвищувати голосу. – Я вступила на бюджет сама, без репетиторів.

– Сама ночами зубрила білети, підробляла з другого курсу, відмовляючи собі в усьому. – А Максиму ви сплатили п’ять років комерційного навчання в академії, платили репетиторам за кожен залік, а потім ще й віддавали гроші за складання іспитів, коли його хотіли відрахувати.

– Я просто хочу, щоб ви компенсували мені частину батьківської підтримки, яку я не отримала.

– Ти рахуєш наші гроші, Ольго? – Павло Петрович насупився, важко опустивши лікті на стіл і сердито дивлячись на дочку. – Ми платили за твого брата, бо він чоловік, йому треба було здобути диплом, стати на ноги.

– Він потребував підтримки більше, ніж ти. А ти в нас завжди була пробивною, упертою, сама справлялася з усім. – Навіщо тобі допомагати, якщо в тебе і так все виходить? Краще б про заміжжя нарешті подумала.

– Тобі вже тридцять один рік, а сім’ї нема. Накопичуєш свої мільйони незрозуміло для кого.

– Ось саме, – підтакнула Олена Леонідівна, невдоволено підібгавши губи. – От буде своя дитина, тоді й ми допоможемо, обіцяємо.

– Виняньчити допоможемо, візок купимо. А зараз куди тобі ці гроші витрачати? На чергову сумочку?

– Максим он із дружиною та маленькою дитиною у нас живуть, бо їм об’єктивно важко. – У нього кредит не закритий висить, вони на перший внесок на своє житло збирають. Їм наша підтримка зараз життєво необхідна.

– Вони живуть у вас на всьому готовому вже три роки, мамо, – тихо, але чітко промовила Ольга. – Вони не платять за комунальні послуги, продукти повністю купуєш ти на вашу з татом пенсію.

– Лєра цілими днями сидить у соціальних мережах, поки ти готуєш, прибираєш і няньчишся з їхньою дитиною.

– Це не підтримка молодої сім’ї, це повне утримання дорослого лінивого мужика, який просто не хоче напружуватись і брати на себе відповідальність за своє життя.

– Не смій так говорити про мого чоловіка! – Скипіла Лєра. – Максим працює і крутиться, як може!

– А те, що у нас борги та кредит — так це зараз у всіх так, життя дороге. Ти просто заздриш нам!

– Заздриш, що у нас повноцінна сім’я, кохання, дитина, а ти одна у своїй порожній квартирі сидиш зі своєю кар’єрою і від злості лопаєшся! – Тобі просто заздрісно, що мама з татом нас люблять і допомагають нам, а не тобі!

– Заздрю? – Ольга гірко посміхнулася, хитаючи головою. – Я просто дивлюсь на речі реально, Лєро! І бачу, як ви користуєтесь добротою моїх батьків!

– Олю, припини цю сварку за святковим столом, – роздратовано обірвав її батько, грюкнувши долонею по столу. – Ти поводишся негідно та егоїстично!

– Ти вимагаєш гроші, які ми з матір’ю заробили своєю працею. І якщо ти так ставиш питання, то запам’ятай: якщо ти будеш продовжувати так само, ми взагалі цю квартиру залишимо дітям Максима.

– Їм вона потрібніша буде, у нас сім’я росте, а в тебе тільки амбіції. – А ти зі своїм складним характером так і залишишся одна зі своїми квартирами та машинами.

– Так, тепер мені остаточно зрозуміло, чому тебе чоловіки обходять, – важко зітхнула мати, хитаючи головою. – Ти неймовірно дріб’язкова та сварлива, Олю!

– В тебе тільки гроші в голові, ніякої спорідненої душі та тепла в тобі нема. – Знайшлася тут, обділена та нещасна донька!
***
Наступного дня Ольга зустрілася у кафе зі своєю близькою подругою, Іриною. Їй просто необхідно було виговоритися людині, яка знала її багато років і бачила весь її шлях.

– Уявляєш, Іро, вони мені так прямо й заявили, – розповідала Ольга, нервово помішуючи каву, що остигає. – Я для них – чужа, бо сама всього домоглася і не просила допомоги.

– А Максим – бідний та нещасний хлопчик, якому треба до пенсії соплі витирати та борги його закривати.

– Оль, це класична та дуже сумна історія. Батьки часто підсвідомо люблять ту дитину, яка завдає їм найбільше проблем і турбот.

– Їм здається, що сильній дитині допомога не потрібна, вона видереться, а слабку треба все життя тягнути на своїй шиї.

– Але вимагати повернути гроші за його навчання — це, звісно, ​​сміливий та сильний крок. Як вони відреагували на твоє прохання?

– Мама зробила круглі очі, зобразила серцевий напад і спитала, навіщо мені взагалі гроші, раз у мене й так усе є.

– А батько взагалі почав погрожувати. Заявив, якщо я псуватиму їм нерви, вони свою квартиру будуть заповідати дітям Максима.

– Наче я якась корислива проживала, яка намагається обібрати власного племінника. При цьому Лєра сиділа поряд і посміхалася мені в обличчя.

– А нічого, що батьки оплачували Максиму не лише навчання, а й кожну його сесію? – обурилася Ірина.

– Я ж чудово пам’ятаю, як твоя мама бігала в деканат з конвертами, благала викладачів поставити йому трійки, щоб його не відрахували за постійні прогули!

– Ти в цей час на двох роботах розривалася, спала по чотири години на добу, щоб за курси англійської заплатити та оренду житла покрити. Вони цього не пам’ятають?

– Ні, звичайно, – Ольга сумно посміхнулася. – Для них це норма. Але найприкріше – вони тепер до невістки ставляться краще, ніж до мене.

– Мама перед Лєрою навшпиньки ходить, готує їй окремо, прибирає за нею, порошинки здуває, аби та не ображалася та онука давала поняньчить.

– А мені вчора заявили, що я одна, бо в мене характер скандальний. Що я тільки про гроші й думаю і заздрю ​​їхньому щастю.

– Яка маячня, – похитала головою подруга. – Адже Лєра палець об палець не вдарила в цьому житті.

– Знайшла зручного хлопця з м’якотілими батьками, сіла на шию разом зі своєю дитиною і сидить задоволена. – А твоя мати бачить у ній ідеальну жінку просто тому, що та подарувала їм онука.

– Так, саме так. – Я просто зрозуміла вчора, що у мене більше немає сім’ї, Іро. Я стала для них абсолютно чужою.

– Я просто гість, що приходить, від якого чекають тільки дорогих подарунків на свята та фінансової допомоги, якщо у Максима знову заблокують карти за борги.
***
Через тиждень Ольга вирішила зробити останню спробу поговорити з матір’ю віч-на-віч, без присутності батька і без вічно незадоволених Максима з Лєрою.

Вона запросила Олену Леонідівну на нейтральну територію – до тихого, затишного ресторану в центрі міста.

Мати прийшла, але всім своїм виглядом показувала крайній ступінь ласки та невдоволення.

– Олю, якщо ти знову почнеш вимагати мільйони за навчання твого брата, краще відразу закінчимо обід, – суворо сказала Олена Леонідівна, сідаючи за столик і навіть не дивлячись на дочку.

– У мене і так тиск скаче після твоїх минулих витівок. Я не збираюся псувати собі здоров’я.

– Мамо, я запросила тебе не для того, щоб вимагати гроші, – тихо і спокійно промовила Ольга. – Я хотіла просто зрозуміти, чому ви так до мене ставитеся.

– Невже ти не бачиш, як це несправедливо? Я з сімнадцяти років кручусь сама, не просячи у вас ні гривні. Я сама купила квартиру, сама плачу іпотеку, допомагаю вам у свята.

– А Максиму ви підносите все на блюдечку, прощаючи йому лінощі та безвідповідальність.

– Олю, як ти не розумієш очевидних речей? – Олена Леонідівна зітхнула, відкривши меню. – Ти сильна, пробивна. У тебе характер чоловічий, вольовий.

– Ти завжди знайдеш вихід із будь-якої ситуації й заробиш. А Максим – інший. Він м’який, вразливий, йому важко адаптуватися у цьому жорстокому світі. – Якщо ми, його батьки, йому не допоможемо, то хто тоді допоможе?

– Але чому ця допомога вашій другій дитині має йти за рахунок мого утиснення та звинувачень на мою адресу? – Ольга подивилася матері прямо у вічі. – Тато загрожує залишити квартиру його дітям.

– Ви називаєте мене дріб’язковою та сварливою за те, що я просто хочу рівного відношення та справедливості.

– Ви любите Лєру більше, ніж мене, хоча вона доброго слова у вашому домі за три роки не сказала.

– Лера подарувала нам онука, Олю! – різко відповіла мати, підвищивши голос. – Вона створила сім’ю, вона дбає про нашого сина!

– А ти? Ти тільки про свою кар’єру і думаєш, пропадаєш на роботі цілодобово. Приходиш до нас раз на місяць з таким виглядом, ніби ми тобі щось винні.

– Звичайно, нам ближчі ті, хто живе з нами, хто ділить з нами побут, радості та прикрості щодня.

– Вони ділять з вами побут, бо їм просто нема де жити, мамо! І тому, що їм так дуже зручно жити вашим коштом.

– Максим не закриє свій кредит ще років п’ять, а накопичувати на перший внесок вони будуть до пенсії, тому що Лєра витрачає всі його гроші на лахміття і салони, поки ти купуєш їм продукти та готуєш обіди.

– Ви утримуєте трьох дорослих людей, але винною у всьому робите мене.

– Це не твоя справа, як вони живуть і як ми витрачаємо свої гроші! – Олена Леонідівна з шумом зачинила меню. – Ти просто заздрісна та зла, Олю. Ось твоє головне лихо.

– Замість того щоб порадіти за рідного брата, ти сидиш і вираховуєш, скільки ми на нього витратили десять років тому. – Фу, гидко навіть слухати!

– Правильно батько сказав – з таким мерзенним характером ти так і житимеш зі своїми мільйонами на самоті. Жоден нормальний чоловік тебе не витерпить.

Ольга дивилася на матір і остаточно розуміла, що стіна між ними непереборна. Ніякі докази розуму, жодні слова про справедливість не здатні були змінити сліпу любов батьків до їх неспроможного, лінивого сина.

– Я зрозуміла тебе, мамо, – тихо сказала Ольга, підводячись із-за столу. – Більше я вас не потурбую своїми обчисленнями та візитами. Живіть як знаєте.

– От і чудово, – холодно відповіла Олена Леонідівна. – Сподіваюся, ти нарешті подорослішаєш і займешся своїм особистим життям, а не підрахунками чужих грошей.

Ольга повністю припинила спілкування з батьками та братом, змінивши номер телефону та адресу електронної пошти.

Максим так і не з’їхав від батьків, забруднившись у нових боргах, а його шлюб із Лєрою розпався.

Ольга ж продовжувала успішно розвивати свій бізнес, купивши просторий заміський будинок, де згодом звила власне затишне сімейне гніздо, залишивши назавжди минуле позаду. Минули то залишила, а ось думкам не накажеш там лишатися…

Як ви вважаєте, слушно вчинили батьки? Що ви думаєте про вимогу Ольги? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!