Я рада, що ми свого часу не завадили сину здійснити мрію дитинства

Син із самого дитинства дуже любить собак. Коли йому було п’ять років, ми купили йому карликового королівського сріблястого пуделя. Пропонували кошеня, його хоч на прогулянку водити не треба, але він наполіг на тому, що хоче маленького песика.

Чоловік приніс цуценя додому на День народження сина і, сказавши: “Ну що, малюк, ось твій господар” віддав його Денису. Радощам сина не було межі, а пудель так і залишився Малим, він і справді, був такий маленький клубочок, що прізвисько так і залишилося, і нам не треба вже було вигадувати, як його назвати.

Денис так його любив, що навіть вранці рано часто вставав, і разом із чоловіком вони йшли гуляти з Малим. Якось син навіть сказав, що хоче бути тренером собак, на що ми не звернули уваги, дитина, що з нього взяти.

Але, на превеликий жаль, наш пудель захворів, і нічого не можна було зробити. У ветклініці запропонували його приспати, але ми не погодилися, син сказав: якщо ми це зробимо, він піде з дому. Так ми ще доглядали Малого два тижні, як могли, полегшували йому стан за допомогою ліків, але більше зробити вже нічого для нього не змогли.

Син довго сумував, ми вже й кошеня принесли додому, щоб його відволікти, і щоб нічого не нагадувало йому про Малого. Але через деякий час змушені були все ж таки купити лабрадора Боню. І потроху син почав заспокоюватися і переключив всю свою увагу на нього.

Весь цей час син відвідував різні гуртки від музики до спортивних секцій, але ніде не приживався, його цікавили лише собаки. І ось одного разу він сказав нам, що записався на платні курси кінології, і навіть платитиме своїми грошима, заробленими за літо вигулом сусідських собак, аби ми йому дозволили.

Я відразу ж сказала, що проти такого його захоплення, але син сказав, що це не захоплення, а його майбутня професія. Першим здався чоловік, і потім вони уже вдвох намагалися мене переконати і доводили, що робота має приносити не лише гроші, а й задоволення.

У результаті, син досяг свого і став хорошим кінологом, і ми задоволені, що свого часу не завадили йому здійснити мрію дитинства.

Related Post

У нас із чоловіком нічого спільного більше немає. Ми цілими днями можемо мовчати, не розмовлятиУ нас із чоловіком нічого спільного більше немає. Ми цілими днями можемо мовчати, не розмовляти

Мені 27 років, чоловікові 36. Живемо разом 7 років, зустрічаємося ми 8 років. Є син, йому 7 років. Шлюб офіційний. Так ось, вся річ у тому, що у нас із

Що же ми наробили??? – Оля та Катя пожалкували, про те, що втрутилися у потойбічнеЩо же ми наробили??? – Оля та Катя пожалкували, про те, що втрутилися у потойбічне

Дві дівчинки вирішили викликати духів. Їм це здалося дуже кумедним. Одна з цих дівчаток спочатку прочитала на якомусь сайті про цього духа хтось писав, що після цього у них почалися

В останні місяці я з нею став частіше спілкуватися і наші розмови наодинці мені западають глибоко в душуВ останні місяці я з нею став частіше спілкуватися і наші розмови наодинці мені западають глибоко в душу

Рік тому до нас у місто переїхала одна дівчина, мені та моїм друзям вона була знайома, тому що все дитинство ми ходили в один дитсадок. На День Міста вона підійшла