У суспільстві розвинувся якийсь культ свободи. Усі хочуть бути незалежними. Я сама раніше не хотіла виходити заміж. Шлюб мені уявлявся якоюсь кліткою, путами, які прив’яжуть мене до людини. Зараз, чекаючи на третю дитину, так безглуздо про це міркувати.
Я познайомилася з Мишком, коли мені було 19. Я підробляла в кафешці, а він заходив до нас з майстерні перекусити. Не можу назвати це великою любов’ю, хотілося позалицятися, бути коханою. З сім’єю мені не пощастило – батьки вживали міцні напої, брат пішов тією ж самою стежкою.
А Мишко здавався мені просто ідеальним: хороша робота, автівка, а головне не вживав. Та і його особиста трагедія мене зворушила: колишня виявилася хваткою, у результаті їм з мамою довелося розмінювати трикімнатну квартиру. Мабуть, саме це стало головною причиною всіх моїх негараздів.
Цукерково-букетний період тривав недовго, навесні ми вже зійшлися. Спочатку було неприємно жити під боком у його мами, Ніни Федорівни, але потихеньку ми з нею порозумілися. Про перший свій цікавий стан я дізналася навесні, якраз настала сесія.
Мишко зрадів, сказав, що все буде гаразд. Загалом так і вийшло, рік я закрила, та взяла декретний. Цей час згадується уривками: я бігала закривати «хвости», і збирала посаг малюкові. Найщасливіший час у моєму житті. Мишко мене запевняв, що коли буде час, ми зберемося, і сходимо до РАГСу.
Я погоджувалась, адже зайвих грошей у нас не було. Хотілося не просто посидіти ввечері, а справжнього весілля, щоб усім запам’яталося свято: рідним, однокурсникам, знайомим із роботи. Нарешті у нас з’явився синочок. Коли Мишко прийшов зустрічати нас з лікарні, на фото з виписки ми виглядали просто бездоганною родиною.
Андрій – копія свого батька, темноволосий, з карими очима. Попри відсутність шлюбного свідотства, свідоцтво про народження оформили без проблем.
Коли я прийшла трохи до тями, я вперше серйозно задумалася про весілля, і тоді ж уперше отримала відмазку.
Він почав говорити про те, що не готовий, що й так добре, хай мине рік, що за цей час накопичимо грошей, і все владнаємо. У принципі, я і сама про це думала. Ніна Федорівна тільки но дізналася, що я у положенні, сказала, що онук – не її турбота.
Вона жінка сама собі на умі, посюсюкатися може на людях, а пелюшки міняти не візьметься, хай хоч годинами надривається. Через це мені довелося забути про навчання, знайти няньку було неможливо, та й не дешево.
Все йшло добре, але за півтора року я знову була в положенні. Ні, я не намагалася прив’язати Мишка до себе. Я ще під час навчання говорила всім знайомим, що мрію про велику родину. Мабуть, це й відштовхувало від мене більшість однокурсників.
Усі хлопці мріяли про кар’єру, та цуралися мене, як чорт ладану.
Мишко поставився рівно, без ніякої радості. Я думала він зрадіє, в результаті, він ніби навіть не помітив мого становища. Коли нас з малюком виписували, за нами приїхала на таксі лише Ніна Федорівна.
У Михайла з’явилися якісь термінові справи в майстерні… Далі потекло звичне життя. Але наші стосунки не повністю відновилися. Я добре бачила, як Мишко спілкувався з Андрієм та Микитою, й помітила, що останньому він приділяв мало уваги. Можливо, це через те, що малюк більше схожий на мене, він світло-русявий.
Одного разу, коли він без причини набрався, стався огидний скандал: він звинуватив мене у зраді! І був би привід: за весь час я лише кілька разів вибиралася в гості, до того ж на пальцях перерахувати, коли це робила одна.
Він же бачив, яка у нього мати: при ній зайвий раз не чхнеш. Він, звичайно, як проспався, просив у мене вибачення, але через якийсь час змінив роботу, і тепер працює вахтовим методом. Коротше: я та діти бачимо його лише наїздами.
Я своїх дітей дуже люблю, хочу, щоб у них був батько, але ця ситуація нервувала всіх, про весілля я навіть мріяти не сміла. А коли з’ясувалося, що я, в черговий раз при надії, був скандал. Я не хотіла позбавлятися дитини, й своє бажання, на щастя, мені вдалося відстояти.
Цього разу за мене навіть Ніна Федорівна заступилася… Проте, як далі жити я не уявляю. Щоб розійтися, я навіть не думати не можу. По суті, у мене нічого немає, крім дітей. Чула, що матерям одиначкам виплачують допомогу, але навіть з нею не уявляю, як організувати свій побут.
У середньому у Михайла виходить 20 – 25 тис.грн на місяць, і навіть цього замало на п’ятьох людей. До того ж більшу частину він отримує у вигляді підробітків, за документами у нього близько 15 офіційних.
Навіть якщо він віддаватиме половину, то нам з дітьми доведеться жити у злиднях. Саме так – у злиднях. Про освіту я вже забула, професії немає, щонайменше рік доведеться сидіти вдома з немовлям.
А далі що? Хто візьме на роботу багатодітну матір, яка нічого не вміє? Насправді, я живу на подачки через свою дурість. А ще – діти. Мишко і зараз рідко їх бачить, а якщо я піду, то він їх зовсім забуде…
Ситуація нестерпна, і все це зробила я. Так, з боку виглядаю не найкращим чином: приїхала, навішала дітей, і ноги звісила, але як пояснити йому, що я просто хочу родину з коханим чоловіком і дітьми? Що мені робити далі, навіть не уявляю? Дуже прошу, щоб мені хтось допоміг порадою, бо сама не впораюсь!..
