– Мамо, нагадую тобі, що в суботу я прийду додому не один. Я запросив Ольгу з донькою – вам настав час познайомитися, – попередив Альбіну Василівну син.
– Не бачу потреби, Андрію, знайомитися з черговою твоєю пасією, – відповіла мати.
– Це не чергова пасія, мамо, а жінка, з якою я хочу одружитися, – повідомив син.
– А ти не міг вибрати собі щось краще? Хоча б молодшу і без дітей? – поцікавилася Альбіна Василівна.
– Ольга на два роки молодша за мене, її доньці п’ять років. До речі, стільки ж, скільки й Вікі моїй доньці, відповів Андрій.
– Ось саме – твоїй. А це невідомо чия, і ти збираєшся виховувати чужу дитину, а не свою дочку, – невдоволено сказала Альбіна Василівна.
– Май на увазі, що я ніколи не прийму цю дівчинку! У мене дві онуки – Віка – твоя дочка – і Ангеліна – дочка твоєї сестри.
– Мамо, ти чудово знаєш, що не я винен у розлученні. Це Риммі здалося, що вона витягла щасливий білет, познайомившись із цим «власником заводів, газет, пароплавів». Їй грошей захотілося!
– Тепер їх у неї багато. Що їй треба від мене? Щоб я жив ченцем і оплакував розлучення з нею? Цього не буде. Я познайомився з гарною жінкою.
– Ми вже рік разом, я люблю її, та зробив їй пропозицію. Вона вдова – її чоловік разом із батьками не вижив під час пожежі. Я попрошу тебе з повагою поставитися до мого вибору.
Однак у суботу Альбіна Василівна і не збиралася готуватись до зустрічі гостей. Єдине, що вона зробила – це змінила звичайний ситцевий халат на довгий шовковий із зображенням павичів на чорному тлі.
Але Андрій, який добре знав свою матір, приніс із собою ігристе, торт, коробку шоколадних цукерок та фрукти.
Швидко прибравши зі столу вазу та кілька книг, він поставив усе на стіл і дістав келихи. Альбіна Василівна весь цей час була у своїй кімнаті.
– Мамо, підійди, будь ласка, я хочу тебе з кимось познайомити, – покликав Андрій матір.
Альбіна Василівна поважно випливла з кімнати й, підібгавши губи, подивилася на молоду жінку і дівчинку, що сиділи за столом.
– Мамо, це Ольга, а це Катруся. А це моя мама – Альбіна Василівна, – представив жінок Андрій.
Мати сіла за стіл навпроти Ольги, але не відповіла на її вітання.
– Я тобі вже казав, що ми з Ольгою подали заяву – весілля ми не робитимемо, так, невеликі сімейні посиденьки в кафе.
– А жити ви де збираєтесь? – Вперше за весь час відкрила рот Альбіна Василівна.
– Поки тут – ми тебе не стиснемо, у нас же ще дві вільні кімнати. Ми з Олею у моїй, а Катя – у дитячій, відповів Андрій.
– Дитячу я займати не дозволю. Це кімната моїх онучок – Вікторії та Ангеліни. Вони часто приїжджають до мене у гості, і тут для них завжди все готове.
– Мамо, та сестра з чоловіком і Ангеліною приходять раз на місяць, а Віка у нас за три роки всього двічі ночувала.
– Я сказала, своєю кімнатою ти можеш розпоряджатися, як хочеш, а ця для моїх гостей.
Андрій з Ольгою та Катею пішли. На столі так і залишилися стояти закоркована пляшка ігристого та незаймані торт та цукерки.
– Знаєш, Андрію, мені здається, що жити з твоєю матір’ю – це не найкращий варіант. Ми з Катею явно припали не по двору.
– Вона зі мною навіть не привіталася і дивилася, як на таргана, що випадково забіг на королівську кухню. За таких умов жити не можна, – сказала Ольга, коли вони вийшли надвір.
– Почекай, вона звикне до тебе, і все буде нормально, – заспокоїв Ольгу Андрій. – Тим більше, що ми не житимемо тут усе життя – два-три роки, і ми зможемо взяти іпотеку.
– Не знаю, я б віддала перевагу купити свою квартиру років через п’ять, а поки пожити на орендованій.
– Адже ми живемо зараз, і нам цілком вистачає грошей. Ну, стиснемося трохи, зате житимемо спокійно, – запропонувала Ольга.
– Якби ми могли залишитись у цій же квартирі, я б ще подумав, але, бачиш, господарі збираються її продавати, а нову шукати й довго, і не факт, що знайдемо щось пристойне.
– Спробуймо із мамою пожити. Крім того, я такий самий власник цієї квартири, так що ти можеш себе почувати, як удома.
– Добре, але тільки май на увазі, я від твоєї матері ще дещо можу стерпіти, але, якщо вона образить Катю, я відповім.
З перших днів перебування Ольги у квартирі Альбіна Василівна дала зрозуміти, що новим мешканцям тут не раді.
Вона викликала слюсаря і вставила замок у двері дитячої кімнати, перетворивши трикімнатну квартиру на двокімнатну.
Коли Ольга вранці готувала сніданок, Альбіна Василівна обов’язково з’являлася на кухні й починала щось робити буквально плутаючись в неї під ногами.
Свекрусі в цей момент чомусь був потрібний той самий посуд, що й Ользі. Вона могла взяти й вилити в каструлю воду з чайника, що тільки-но закипіла, і тоді Ользі доводилася знову вмикати його.
Якось Альбіна Василівна, вдавши, що не помітила на столі кухоль з кавою, перекинула її прямо на сукню Ольги.
Загалом, шкодила по дрібницях. Але це був лише початок.
Невдовзі проти ненависної невістки створився «троїстий союз». До Альбіни Василівни приєдналися її молодша дочка Христина, та перша дружина Андрія – Римма.
Вони майже щотижня, у вихідні, приходили в гості до Альбіни Василівни, та влаштовували тривалі чаювання, перемиваючи кістки Ользі, Андрію та навіть маленькій Каті.
Найгірше було в ті дні, коли Андрій був на роботі. Тоді три жінки повністю окупували кухню, і Ольга не мала можливості приготувати вечерю до приходу чоловіка.
Зрозуміло, що Ольга просила чоловіка якось вплинути на матір.
– Якщо їм так хочеться спілкуватись, нехай п’ють чай у кімнаті у матері – там є і стіл, і диван, і крісла, – говорила Ольга. – Я ледве можу пробратися на кухню, щоб нагодувати обідом Катю.
– Я що, не маю права у своєму будинку приймати гостей? – обурилася Альбіна Василівна. – Нехай твоя дружина готує зранку, бо спить до обіду, а потім їй, бачите, кухня потрібна.
– Мамо, що ти вигадуєш? Ольга навіть у вихідні готує мені сніданок і проводить мене на роботу, а потім займається з Катею.
Катю Альбіна Василівна, як кажуть, не бачила в притул. Особливо це було помітно, коли Христина та Римма приходили зі своїми дівчатками. Тоді Альбіна Василівна відчиняла дитячу, і дівчатка грали там. Катю у свої ігри вони не запрошували.
Для дівчат накривали солодкий стіл, купували їм морозиво. Але все це лише на двох.
Ольга намагалася в такі дні йти з Катею надвір – вони гуляли в парку, ходили в кіно, бувало, обідали в кафе.
Але, якщо надворі дощ, на прогулянку не підеш. Тоді Ольга сама займала чимось доньку.
Якось у такий похмурий дощовий день стався скандал. Ольга на кухні розігрівала суп для Каті, а дівчинка вийшла зі своєї кімнати й, побачивши відчинені двері дитячої, зупинилася на порозі, дивлячись, як Віка та Ангеліна грають у ляльки.
В цей час Альбіна Василівна вийшла з ванної й, побачивши Катю, заверещала:
– Я скільки разів повторювала, що то кімната моїх онучок! Забери зараз же свою дочку!
– Альбіно Василівно, що ви кричите? Катя нічого поганого не зробила, вона навіть у кімнату не зайшла, – відповіла Ольга.
– Ще не вистачало, щоб вона туди увійшла! Я ніколи не допущу, щоб мої онуки грали з дитиною з незрозумілою спадковістю, – заявила Альбіна Василівна.
Ці слова переповнили чашу терпіння Ольги.
– Щодо спадковості – це ще питання, – сказала вона. – Мої батьки – медики, я сама лікар-кардіолог, батько моєї дочки був із професорської родини.
– А ось щодо однієї з ваших онучок – тут, дійсно, треба перевірити спадковість, особливо, якщо взяти до уваги поведінку її матері.
Римма почервоніла, а Альбіна Василівна влаштувала такий крик, що дівчатка прибігли з дитячої.
Ольга зібрала деякі речі й разом з донькою поїхала до своїх батьків. Вже звідти вона зателефонувала чоловікові й повідомила, що до будинку його матері вона більше ніколи не увійде і бачити її не хоче.
Ольга та Андрій знову винайняли квартиру, змирившись з тим, що доведеться почекати з покупкою власного житла.
А через три місяці батьки Ольги запросили їх у гості та повідомили, що можуть додати їм суму, що бракує.
Батько Ольги та його брат отримали у спадок від батьків квартиру та дачу. Майно продали, гроші поділили навпіл.
Зі своєї частки він запропонував дочці та зятю потрібну суму. Тож, за кілька місяців Ольга та Андрій уже вселилися у свою квартиру.
Дізнавшись про це, сестра Андрія зажадала від нього відмовитися від частки в батьківській квартирі. Христина з чоловіком вирішили купити житло більшої площі коштом продажу трикімнатної, де тепер Альбіна Василівна жила одна.
– У тебе є квартира, навіщо тобі ця частка? – Запитувала в Андрія Христина.
– Сестричко, нам іпотеку платити ще п’ятнадцять років. Тож мені гроші зовсім не зайві.
Христина вмовила матір продати велику квартиру. Натомість Альбіні Василівні купили однокімнатну, а гроші, що залишилися, розділили Христина та Андрій.
Звичайно, Христина розраховувала на більшу суму, але їй довелося задовольнятися тим, що є.
Минуло п’ятнадцять років. У Ольги та Андрія двоє дітей – Катя, яка навчається в університеті, та семикласник Петька.
Вони вже давно виплатили іпотеку і живуть у котеджі, який збудували батьки Ольги. Живуть вони всі разом – батьки на першому поверсі, Ольга та Андрій із дітьми – на другому. Живуть дружно.
І все у них добре. Тільки ось проблема: Андрій якось увечері сказав Ользі, що йому зателефонувала сестра, та заявила, що він має взяти до себе матір, бо вона вже не може жити сама.
– У нас трикімнатна, і нас четверо. А в тебе, братику, цілий будинок. І матері на природі буде краще, – міркувала Христина.
– Що робитимемо? – Запитав Андрій дружину.
– Нічого! Ти пам’ятаєш, коли я сказала, що бачити її не хочу – це перше. Друге – за нею є кому доглядати – у неї є улюблена дочка та дві улюблені, причому, вже дорослі внучки.
– Третє – я не говорю про Катю, але вона навіть Петьку – свого онука – за весь цей час не захотіла побачити.
– Тож тут її не буде – це точно! Квартира у неї є, якщо їй важко справлятися самій, я думаю, треба просто найняти доглядальницю. Ми можемо оплачувати її навпіл з Христиною. Ось і все.
Звичайно, Христину така ситуація не дуже влаштовувала, але їй довелося погодитись, тим більше що Альбіна Василівна заповідала їй свою квартиру.
Головне – відразу розставити пріоритети, і на нахабство – відповідати аналогічно. І буде вам щастя…
Як ви вважаєте, слушно вчинила невістка? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
