Перейти до вмісту

Я тепер ворог для мами та сестри, бо посміла через шість років вимагати все-таки своє. Треба було зробити це раніше, але мені здавалося, що я маю допомогти сестрі. А сестра сприйняла мою допомогу за слабкість і сіла на шию, зручно вмостившись і звісивши ноги. Ще й хамити почала, мабуть, остаточно повіривши у свою безкарність та недоторканність

Я тепер ворог для мами та сестри, бо посміла через шість років вимагати все-таки своє. Треба було зробити це раніше, але мені здавалося, що я маю допомогти сестрі.

А сестра сприйняла мою допомогу за слабкість і сіла на шию, зручно вмостившись і звісивши ноги. Ще й хамити почала, мабуть, остаточно повіривши у свою безкарність та недоторканність.

Мама ж цілком на боці сестри, що мене абсолютно не дивує. Вона завжди ходила у мами в улюбленицях, і якби її воля, то не отримала б ні сантиметра з тієї квартири, про яку зараз йтиметься.

Нам сестрою батько в рівних частках залишив свою квартиру. З мамою вони були у розлученні, що там було з аліментами, я не знаю, але особисто він з нами спілкувався рідко.

Але після того, як батька не стало його трикімнатна квартира перейшла нам із сестрою. Вона тоді жила з мамою і доучувалася в університеті, а я тільки вийшла заміж і ми жили в однокімнатній чоловіка.

Квартира була в непоганому стані, але якщо туди вже в’їжджати, то вже робити капітальний ремонт, якого там не було з часів будівництва.

А вкладати величезні гроші у квартиру, яка моя лише наполовину, це дурниця. Тому ми з чоловіком порадилися і вирішили викупити її частку.
Я розмовляла з мамою та сестрою, зробила пропозицію та отримала згоду. Ми з чоловіком взяли кредит та викупили її половину за ринкову вартість.

Поки платили кредит, мови про ремонт навіть не було, ми просто не потягнули б і те, й інше відразу. Тому вирішили, що зараз квартира здаватиметься, щоб нам було легше, а потім все з нуля будемо ремонтуватимемо.

П’ять років усе було нормально, а потім почались проблеми. Сестра вийшла заміж і її чоловік не знайшов спільної мови з нашою мамою, що було не дивно.

Мій чоловік із тещею теж не ладнав, просто не спілкувався з нею і все. Але в нас і ситуація була іншою, ми жили окремо. А ось сестра з чоловіком прийшли жити до мами, бо вони вирішили брати квартиру на стадії котловану. Будинок ще будувався, жити з мамою зять не міг, вічно в сім’ї були скандали, а тут ще й виявилось, що сестра в положені в дуже невідповідний момент.

Тоді сестра і прийшла до мене, щоб попроситись пожити в ту трикімнатну, частину якої я у неї викупила. Казала, що це максимум на рік, доки їхній будинок не добудують, а там вони й з’їдуть.

Ну, що сказати, гаразд, не чужі люди. Виселили ми мешканців, сестра з чоловіком заїхала туди, розсипаючись у подяках. Зрозуміло, що грошей ми з них не брали лише за комуналку.

Минув рік, сестра вже була з дитиною, будинок їх добудували, а переїжджати вони не поспішали. Виявилося, що новобудові треба ще рік відстоятися, щоб будинок осів та ремонт не повело потім. Гаразд, живіть, ми якраз доплатили кредит за квартиру і вирішили відкладати на ремонт, щоб зайнятися ним, як тільки з’їдуть родичі.

У чоловіка гарна квартира, але однокімнатна і далеко від роботи. Та й дитину ми вже хотіли, але після того, як вже зробимо ремонт, переїдемо і здамо однушку чоловіка, щоб у декреті було легше.

А переїхати все не виходило, бо спочатку будинок має осісти, потім треба накопичити на ремонт, потім там неможливо жити, бо скрізь ремонт, потім немає грошей, щоб закупити меблі, а в них взагалі двоє дітей уже було на той момент.

З двома дітьми проблематично накопичувати гроші на меблі у квартиру, особливо коли мама в першому декреті відсиділа, а потім звільнилася, щоб на чотири місяці до другого декрету не йти на роботу.

Моє терпіння добігало кінця, тому що замість заявленого року сестра сиділа на моїй шиї вже майже шість років. У неї старша дитина незабаром піде до школи, а вони так і не переїхали.

А нещодавно я дізналася, що й не збираються. Тому що в них там однокімнатна, а в них вже двоє дітей і третього сестра ще носить. Сестра скаржилася, що немає грошей, тому їм доводиться стискатись, на що я їй порадила припинити народжувати та вийти на роботу.

– Не твоя справа, скільки нам дітей народжувати, – миттєво озирнулася вона на мене.
Абсолютно з нею згодна. Її діти – не моя справа. Це проблема сестри та її чоловіка, тож нехай вирішують тепер, як хочуть. Але тільки попередньо їм доведеться з’їхати з моєї квартири.

Дала їм часу до лютого, тому прийду виселяти з поліцією, якщо раптом відмовляться. Дістали своєю простотою.

Мама і сестра тепер закидають мене повідомленнями, в яких розповідають, яка я погана, що серця та совісті в мене немає, рідну сестру у складній ситуації на вулицю готова виставити.

А чого на вулицю? У сестри та її чоловіка є квартира, нехай однушка, але вони самі її брали. Дітей вони теж самі планували, свідомо. На крайній випадок нехай у мами живуть.

Треба було ще п’ять років тому їм на поріг вказати, а ще краще взагалі не зв’язуватись, хай би самі якось розбиралися. За підсумками я все одно їм погана.