Я відчував себе спустошеним, оскільки ще вранці у мене була кохана дружина і донька, а ввечері я залишився на самоті, зраджений і розтоптаний найближчими людьми

Я сиджу на балконі готелю, та дивлюся на людей, що проходять внизу. З такої висоти вони здаються дрібними точками, що снують у різні боки. Потік автомобілів перетворився на багатокілометрову пробку. У всіх є свої справи, турботи, хтось поспішає відвідати коханку, хтось хоче раніше приїхати додому.

Цього вечора одні були щасливі, інші страждали. Я не відносив себе ні до перших, ні до других. Я відчував себе спустошеним, оскільки ще вранці у мене була кохана дружина і донька, а ввечері я залишився на самоті, зраджений і розтоптаний найближчими людьми…

А так все добре починалося… Я і Микита були рідними братами, єдиними, хто в нас залишився із родичів. Адже батьків не стало, коли нам було по п’ятнадцять років. Тітка стала нашим опікуном, але не мамою. Ми трималися одне одного, допомагали, підтримували!

Якби мене запитали, хто міг би зрадити мене, то я навіть під тортурами не назвав би ім’я брата. На жаль, я був надто далекий від реальності. З Марусею ми познайомилися в інституті, коли вона перевелася до нашої групи.

Мила, добра дівчина з рудим волосся і ластовинням, що встилало її обличчя і тіло, як я дізнався пізніше. Першого ж дня я запросив її на побачення, вона погодилася. Я її не квапив. Ми гуляли, цілувалися, я приносив їй квіти та солодощі, м’які іграшки, та прикраси.

Просто хотілося, щоб вона в цей момент раділа і насолоджувалося чудовим часом закоханості. Зробив пропозицію лише через пів року, і ми відсвяткували весілля серед друзів, на виїзній реєстрації. Все було ніжно, красиво, та зворушливо.

Я усунув її від усіх проблем, взяв під своє крило. Сам розв’язував усі питання, зокрема й фінансові. Для мене було важливо, щоб вона не працювала, а займалася улюбленою справою, а чи приносить це дохід, чи ні – не важливо.

Маруся пробувала себе у різних сферах, я без проблем давав їй грошей на такі експерименти. Ми добре жили вдвох, брат часто приїжджав у гості, й потім крадькома казав мені, що заздрить нашому сімейному щастю. Через рік Маруся була вже в положенні, а я був дуже щасливий, що скоро стану татом!

Насамперед зателефонував братові, й повідомив, що він невдовзі буде дядьком. Микита радів, як дитина, наче йшлося про його малюка. Аня з’явилася на світ недоношеною, і в нашому житті розпочався непростий період. Ми багато часу проводили у лікарні, де Анюту розмістили у спеціальному боксі.

Але мені здається, що в цей момент ми особливо зблизилися, і ще більше покохали один одного. У лікарні нас завжди було четверо. Я, мій брат, дружина та Анюта. Микита підтримував мене і переживав, але я не знав тоді, що робить він це не від доброго серця.

Ми забрали доньку додому не скоро, але лікарі були впевнені, що тепер її здоров’ю нічого не загрожує, а це найважливіше. Я прикрасив удома кімнату, зустрічав дружину з аніматорами, повітряними кулями, та білими трояндами.

Але чомусь Маруся була не дуже щаслива, як я очікував. Я списав це на минулі переживання. Допомагав в усьому, чим міг, повертався з роботи раніше, щоб повністю звільнити її від дитини. Я був добрим чоловіком і батьком, але це не допомогло мені уникнути тієї зради, що вчинили ці двоє.

Я прийшов додому з роботи, й зустрів мене брат. Він попросив мене вийти з ним, але я відмовився. Тоді Микита і зізнався мені, що вони з Марусею давно разом, а Аня насправді його донька, навіть сунув мені папірець із тестом, де відсоток перевалював за дев’яносто дев’ять.

Мої очі застелила завіса, я хотів було вдарити брата, але стримався. Маруся намагалася щось сказати, але мені було нудно від них обох. Я вийшов із квартири й поїхав до готелю. Мені просто потрібен час, щоб прийти до тями. Знаєте, як кажуть, у зраді завжди винні двоє.

Але я взагалі себе винним не вважаю. Я уберігав дружину від будь-яких проблем, давав їй усі гроші, не заважав самореалізовуватися, завжди допомагав по дому, та з донькою. Що я зробив не так? Де припустився помилки?

Адже я завжди ставився до неї ніжно і трепетно, продовжував дарувати подарунки та квіти, радував і балував її. А у відповідь отримав зраду, та ще з ким, з моїм рідним братом!

Зараз я стою біля панорамного вікна в готелі, й не можу вкласти у своїй голові все, що сталося за сьогодні. Наче вранці було одне життя, а ввечері почалося інше… Боже, як мені далі жити без них?!Хто мене направить на вірний шлях?

You cannot copy content of this page