Мені 30 років. Почалося все три роки тому, коли через спільних знайомих я познайомилася з хлопцем Максом. Він був молодший на 4 роки, мені він подобався, але стосунки з ним я не розглядала, завжди думала, що молоденька дівчинка йому підійде більше.
Пройшло близько 2-х років, я так само була вільна, і ми так само віталися і розмовляли при зустрічі, як одного разу він мені запропонував стосунки. Скажу відразу, я дуже розгубилася, не знала, що відповісти тут ще поряд були наші спільні знайомі, і я почала бурмотіти, що я стара для нього і все інше.
Все було дуже несподівано, тим більше, що сильно хворіла рідна мені людина, і мені здавалося, я взагалі не мала права на стосунки. Далі все пішло так, як і до цієї розмови. Я мучила себе, що все так сталося, але не він, ні я, більше цю тему не чіпали.
Через пару місяців я познайомилася з Сашком, він був значно старший за мене. Він пройшовся по мені як танк, на мої заперечення, що нічого не вийде, не реагував. Дзвонив, писав, навіть коли я казала, що нічого не вийде, що ми різні, він просто був поруч, а я заплуталася.
Чим більше я спілкувалася з Сашком, тим більше боялася його зрадити, що він мене так любить, а я так до нього ставлюся. Коли ми були разом, мені було нормально, але коли я лишалася сама, я розуміла, що не зможу з ним.
Тут якось знову в моєму житті все більше почав виникати Макс, він обережно і дуже не нав’язливо, як би, між іншим, пропонував спілкування. Я розуміла, що мені краще буде з Максом. Він знав, що в мене є Сашко, я посміхалась і нічого не могла сказати. Макс, попри вік, надійний і працьовитий, з ним мені було легко і просто, хоча між нами нічого не було крім дружніх стосунків.
Я почувала себе зрадницею. Потім у моєму житті настала дуже чорна смуга – не стало близької мені людини. Я збожеволіла від горя і просила Бога допомогти йому, говорила, що я вийду заміж за Сашка (він на той час зробив мені пропозиції і чекав відповіді, не квапив) тільки допоможи.
Нехай буду все життя без кохання, але натомість даруй здоров’я моїй рідній людині. Я кричала і билася в істериці в машині, і не знайшла нічого кращого, як завагітніти, щоб вже напевно. Через кілька днів остигнула, розуміючи, що роблю все не так.
Але як з’ясувалося, було вже пізно – тест 2 смужки. Коли дізналася про вагітність, мій близький доживав останні дні. Як проходила вагітність після втрати, описувати не буду, жила, як уві сні. З Сашком стосунки зіпсувалися остаточно, він мене дратував, не спілкувалися місяцями. Я стала ненавидіти його, і якщо колись його турбота розчулювала, тепер тільки дратувала.
Макс ще кілька разів намагався щось запропонувати, я відмовлялася, розуміючи безвихідь, про вагітність він не знав. Незабаром у нього з’явилася молоденька дівчина, як я пророкувала йому. А про вагітність він дізнався, коли я була на сьомому місяці, запитав мене, чи це правда. Я нічого не відповіла. З того часу ми бачилися лише один раз, говорили не дуже, бо були серед спільних знайомих.
Я засіла вдома, виховую сина одна, з батьком дитини нічого не вийшло, я не можу бачити поруч цієї людини, а Макс живе з дівчиною. Я відчуваю, що між нами щось є, але зробити нічого не можу.
Як мені хочеться виговоритись, пояснити йому все! Звичайно, я розумію, що сама винна, але чи можна таке пробачити? Якщо у мене хоч один шанс із 1000? Я розумію, наскільки я винна, але мені дуже дорога ця людина
