Я вважаю, батьки мають жертвувати всім заради комфорту та щастя дітей. Та й до чого взагалі людям похилого віку нові меблі чи одяг? Про душу треба думати, а не про блага земні

Я вважаю, батьки мають жертвувати всім заради комфорту та щастя дітей. Та й до чого взагалі людям похилого віку нові меблі чи одяг? Про душу треба думати, а не про блага земні!

До весілля ми з Дмитром почали готуватися одразу після того, як подали заяву. Ну як ми з Дмитром? Швидше, я та моя мама. Дмитра я ставила перед фактом. Про що взагалі можна радитися з чоловіками, навіть із коханими?

Вони ні в чому до ладу не розуміються. Ні в моді, ні в дизайні, ні в стилі. Тому всі турботи ми з мамою розділили навпіл. Свекруху я вирішила у цю справу теж не вплутувати.

Подивилася я, як вони живуть, і зрозуміла, що цілком обійдуся без їхньої експертної думки. У свекрухи у вітальні штори взагалі ні з чим не поєднуються, а їй начхати. Потім, каже, якось поміняю.

А як вони свята влаштовують, сміх просто. Настругають звичайнісіньких салатів і сидять з таким виглядом, наче королеву в гості чекають. Теж мені, аристократи.

Тож свекрам я доручила найпочесніше заняття — бути на нашому весіллі головними спонсорами. Гарна сукня грошей коштує.

Запрошеним музикантам платити треба. Та й ведучий у нас найкращий у місті, теж коштує чимало. Ось я й говорю свекрусі:

— Половину дають мої батьки, а половина з вас. Готівкою або на карту, як вам зручно буде. Всю суму не прошу одразу. Розумію, що досить тяжко. Якось частинами передавайте, можна через Дмитра.

Вона на мене очі витріщила. Говорить, які гроші, про що ти. Дурепою прикидається. Вдає, що не уявляє, скільки зараз пристойні весілля обходяться.

Я, відповідаю їй, що заміж вперше і востаннє виходжу. Та й Діма у вас наче єдиний синочок. Соромно має бути заощаджувати на дітях і на такій урочистій події. Адже не щодня діти одружуються.

А вона знову з себе дурепу вмикає:

— Коли ми з татом Дмитра одружилися, у нас був один таз, стільчик і подушка. Замість урочистостей ми у парку гуляли з друзями. І нічого, життя наше від цього гірше не стало. Не банкет визначає, яке на вас майбутнє чекає.

Завела стару пісню про головне. Як же мені набридли ось такі люди похилого віку, які постійно говорять, що колись і жінки в полі дітей на світ приводили, і люди одним буряком харчувалися.

— А я не хочу заміж виходити з одним тазом під пахвою. У мене на банкеті будуть музиканти, хороший ведучий та море квітів. І від сукні моєї всі подруги впадуть. Я хочу запам’ятати цей день на все життя, — відрізала я.

Майбутня свекруха зітхнула і сказала, що такої суми вони нам виділити не можуть. В нас, мовляв, грошей немає. Тисяч п’ять-десять підкинути можуть.

Це, звичайно, дуже мало. У мене один макіяж і зачіска майже стільки коштують. Але й на тому дякую. З паршивої вівці хоч вовни жмут.

Весілля пройшло чудово. Добре, що в мене є моя рідна матуся, яка завжди підтримає мене і гроші з-під землі дістане. Довелося моїм батькам у кредит влізти, але нічого віддадуть.

А буквально за місяць після весілля я дізнаюся, що свекруха купила нову кухню. Та не просто шафи та ящики. А повноцінну кухню з варильною плитою, витяжкою та іншими побутовими пристроями.

Можете уявити, скільки таке задоволення коштує. Чи не п’ять, не десять і навіть не п’ятдесят тисяч гривень точно. Як же я розлютилася.

Отже, нам на весілля у них грошей не було, а собі нові кухні купувати ще й не в кредит, одразу гроші знайшлися? Виходить, навмисне свекруха затисла ці гроші? Пожаліла на молодих, на єдиного сина.

— Що ж ви, мамо, — зателефонувала я свекрусі, — казали, що грошей немає, а самі он кухню оновили? Кажуть, навіть дорогу варильну панель купили. І де тільки гроші знайшлися, самі ж мені плакалися, що жодної копійки немає зайвої.

А вона цілком серйозно відповідає, що, мовляв, я ж сама їм казала, що кухня у них страшна та стара.

— Ось ми й вирішили, що ми не гірші за інших і гідні того, щоб насолоджуватися новими меблями та технікою.

Я мало не впала зі сміху. Кажу, та вам насолоджуватися залишилося всього нічого. Пенсіонери, а туди ж, вирішили пошикувати. Може вам ще й дизайнер проєкт робили, питаю.

Свекруха так спокійно відповідає, мовляв, може, і робили. А що, ти проти щось маєш? Не на твої ж, гроші ми ремонт зробили.

Тут я вибухнула. Як це не на мої? Та якраз на мої! Моя матуся кредит взяла, щоб ми весілля зробили шикарне, а ви тільки про себе думаєте, кричу свекрусі.

Ось, кажу, тепер мені ясно, як ви до мене та нашої родини ставитеся. Будете просити нас про якусь послугу в житті не допоможу. І Дмитру скажу, щоб не смів до вас не те що їздити, а навіть дзвонити.

Такі ось у нього черстві батьки, тільки про свою вигоду і комфорті думають. Кинула слухавку і видалила номер свекрухи з телефону. Нехай посидять на самоті та подумають про свою поведінку. Егоїстам не місце в нашій родині. Проживемо і без свекрів.

You cannot copy content of this page