Мені було 18, коли я вийшла заміж, а чоловікові 30 років. Від першого шлюбу у нього є син, якому було тоді 11 років.
Він жив з мамою, але приходив до нас в гості. Я з ним подружилася відразу. А ось з татом не завжди виходили відносини.
Я не розбивала сім’ю, вони розлучилися задовго до мене. Тому його син не міг мене ненавидіти.
Ми стали друзями. З татом було складніше, він був вимогливим, суворим.
Чим старше ставав Артем (його син), тим більше вони сварились. Я б сказала, що не завжди мій чоловік розумів сина, не завжди намагався зрозуміти.
Мені, через вік, було легше знайти спільну мову з Артемом.
Років з 15-и він взагалі перестав приїжджати до батька, та й мій чоловік не намагався налагодити відносини.
Артем сам знайшов мене в соц. мережах, сам написав. Йому зараз 19 років.
Ми зустрілися, гуляли. Нам було дуже добре вдвох!
Чомусь тоді я вирішила приховати нашу зустріч від чоловіка. Ми стали іноді зустрічатися, гуляти, він запрошував в кіно або кафе. Нічого між нами не було.
Але я розуміла, що хочу. Розуміла, що це син мого чоловіка.
Додому не тягнуло: чоловік став незадоволеним, говорити нам немає про що. Все більше став мене дратувати. Мені 28 років, а йому 40 років.
Артем сам зробив перший крок. Ми разом 4 місяці. Він просить мене розлучитися з чоловіком і переїхати до нього.
Я сама хочу це зробити, єдине, я не знаю як сказати чоловікові, що кохаю ЙОГО СИНА.
Знаю, що я роблю погано, але по-іншому не можу! Люблю його! За 10 років з чоловіком навіть не думала про зраду! А тепер готова кинути все і піти.
