Я замінила життя доньки своїм, хотіла, щоб вона не наробила моїх помилок

Моїй доньці зараз 27 років. З раннього дитинства я виховувала в ній чесність, почуття власної гідності, скромність і хазяйновитість. Усе те, чого не вистачає сучасним дівчатам.

Я ніколи не дозволяла своїй дитині фривольні вбрання, походи в сумнівні місця (дискотеки, табори відпочинку, ночівлі на дачах та інші непотребства), не дозволяла дивитися тупі фільми та відеокліпи, що обманюють молодь і нав’язують їм розпусну поведінку. Не думаю, що моїй єдиній дочці є чому вчитися у силіконових ляльок, які заробляють відомим місцем, а не своїми талантами та розумом.

Одним словом, я дуже серйозно ставилася до виховання своєї дитини. Дочка ніколи мене не розуміла, але я сподівалася, що з віком вона зрозуміє від яких проблем я її вберегла. Що її чоловік буде вдячний мені за хорошу господиню та вірну супутницю, а вона сама зрозуміє, що розваги та легковажна поведінка до добра не доведуть. Я завжди була проти, щоб вона знайомилася з хлопчиками, т.к. спочатку було рано, а потім уже ці хлопчики були сумнівної «якості» — їх вихованням, мабуть, займатися не було кому.

Донька закінчила школу із золотою медаллю, університет – майже з червоним дипломом, без хабарів та перездач. Має чудову роботу, друзів, з якими вона мене хоч і не знайомить, але я вже й не наполягаю. Вона хотіла переїхати у свою квартиру, благо гроші в неї є, але моє самопочуття не дозволяє жити одній – мені потрібний догляд.

Тиждень тому я побачила її, вона плакала на кухні. Наполягла, щоб вона розповіла, що сталося. Вона вигукнула, що я зламала їй життя і що в її житті не було і нічого світлого не буде.

Мені було прикро до сліз від такої невдячності. Але зараз, коли я багато про це думала, я розумію, що в чомусь вона має рацію. Що я замінила її життя своїм, хотіла, щоб вона не наробила моїх помилок. А жити їй, такій ідеальній, виявилося ніколи і нема з ким.

Я дуже хочу звільнити свою дитину від обов’язку витрачати залишок своїх найкращих років на хвору мати-тирана.