Я зараз у декреті й нам сильно не вистачає грошей, хоча ми намагаємось на всьому заощаджувати. Але це лише половина проблеми. Друга – це вічні голосіння свекрухи на цю тему.
У свекрухи двоє дітей – мій чоловік та його сестра. Вони погодки, тому сестра теж доросла, вона має свою сім’ю. Свекруха постійно порівнює нашу сім’ю та сім’ю своєї дочки.
Зрозуміло, що ми програємо за всіма параметрами. У сестри й вдома затишніше, і дитина в неї не проблемна, і порядок у неї завжди та скрізь, і з чоловіком вона поводиться інакше.
Загалом, все за шаблоном – у донечки все добре, а синок бідний-нещасний, не пощастило йому – нарвався на таку дружину, як я.
Зараз, як я вже писала, ми маємо проблему з грошима. Ми розраховували, що чоловік отримає підвищення, зароблятиме більше, йому це обіцяли та вже почали навіть документи готувати, але в останній момент все зірвалося.
На місце, яке обіцяли чоловікові, хтось із високих керівників вирішив встромити свою дитину. Звичайно, одразу всі наші плани пішли коту під хвіст.
Чоловік тоді так психував, що хотів звільнятись, але був не той час, дитина повинна була зʼявитися через місяць, які зараз звільнення. А якщо не знайде нічого кращого чи навіть таке ж за рівнем?
Так що чоловік залишився працювати там, де і працював, отримує стільки ж, скільки й отримував, і ми тепер в скрутній ситуації від цього всього. Начебто економимо на всьому, але грошей все одно впритул до зарплати вистачає.
Свекруха не могла обійти цю тему стороною, тому часто розмірковує, який її син бідний, як надривається, а я сиджу в нього на шиї.
– Ти хоч би допомогла якось чоловікові, – видала вона нещодавно мені.
Як я йому поможу? Навіть якщо в декреті сидітиме він, а я вийду на роботу, грошей у нас більше не стане. А що я можу напрацювати з дитиною на руках?
– А в чому проблема підробляти? Ось Лідочка підробляє, їй соромно вантажем у чоловіка на плечах сидіти, – не могла не згадати про дочку свекруха.
Лідочка насправді молодець, я не жартую. Вона справді підробляє. Відучилася на майстра по віях, тепер обладнала місце у квартирі та приймає клієнток вдома.
У нас із нею схожі ситуації. Вона теж переїхала до рідного міста чоловіка, мама далеко. Тільки одна величезна відмінність – у сестри чоловіка свекруха нормальна.
Вона, як і моя свекруха, сидить на пенсії, тож коли Лідочка вирішила підробляти, бабуся почала забирати онука до себе спочатку на період навчання невістки, потім, коли вона з клієнтками працювала.
Моя свекруха вся вивертається, якщо мені в лікарню треба сходити. Болів зуб, просила її посидіти з онуком, доки я збігаю хоч щось зроблю.
– Випий пігулку, все минеться. Мені до вас довго їхати! – Почула я тоді від своєї свекрухи.
Довго їхати – це тридцять хвилин на маршрутці. Не так часто я в неї щось прошу, щоб вона прямо змучилася до нас кататися.
Все-таки тоді свекруха приїхала, але я наслухалася стільки, що простіше було самій собі цей зуб вирвати та не мучитися. Вона ще й чоловікові скиглила, що їй, бідній, довелося до нас тягнутися.
Тобто ніякої допомоги у плані посидіти з дитиною, поки я підробляю, у нашому випадку можна не чекати. А мої батьки живуть дуже далеко, щоб мені допомогти.
Мене ця ситуація так розлютила, що я відповіла свекрусі, в чому, а, точніше, в кому проблема, що я не можу підробляти.
– А я що, мушу? Ви кому народжували? Потрібно було самим думати! – одразу почались крики свекрухи.
Ні, не зобов’язана. Народжували собі. Самі думали. Так що пішла вона далеко з наших сімейних справ, порадниця знайшлася. Розумну вона з себе корчить. Тепер ніяких стосунків з цією особою я не хочу.
