Історія мого життя не зовсім типова. Я сильно закохалася у віці п’ятнадцяти років.
Моїм обранцем став молодий хлопець. Йому було сімнадцять. Він відповів мені взаємністю.
Спочатку ми просто були в одній компанії, але потім Ігор почав приділяти мені все більше уваги.
Став проводжати мене додому, часто звертатися до мене. Трохи пізніше ми почали зустрічатися. Ми просто жили одне одним. Наступний мій день народження відзначали тільки вдвох.
Через кілька місяців я зрозуміла, що вагітна. Ігор був рішуче до мене налаштований.
Сказав, що будемо одружуватися. Мені було страшно розповідати про все матері.
Я ж навіть ще не закінчила школу. А раніше я хотіла вступити до педагогічного та вчити дітей.
Але робити позбуватися від дитини я не збиралася. Так я опинилася вагітною в одинадцятому класі.
Мамі я не говорила про все досить довго. Ходила в школу, а ввечері до мене приходив Ігор, і ми йшли гуляти або до нього.
Його батьки добре до мене ставилися, та й мої до нього. Одного разу мама Ігоря сказала, що після школи ми можемо одружитися, якщо захочемо.
А мої думки були лише про малюка. До того моменту я вже стала відвідувати жіночу консультацію.
А мама моя все ще залишалася в невіданні. Сказала я їй про це тільки на терміні п’яти місяців.
Спочатку вона навіть змушувала мене штучно викликати пологи, але батько не дозволив цього.
Я перейшла вчитися у вечірню школу. З Ігорем ми розписалися і стали чекати моїх пологів.
У нас народився прекрасний син. І мої, і його батьки дуже люблять свого онука.
До моменту народження дитини мені було сімнадцять, а Ігорю – дев’ятнадцять. Зараз нашому синові вже п’ятнадцять років.
Завжди, коли я дивлюся на нього, розумію, що зробила правильний вибір тоді. Як взагалі можна відмовитися від народження дитини? Як би важко не було, не потрібно робити позбуватися від дітей!
