Я завжди хотіла мати велику родину, де багато діточок, дружина – господиня та дбайливий, роботящий чоловік

Я завжди хотіла мати велику родину, де багато діточок, дружина – господиня та дбайливий, роботящий чоловік.

Толя, мій перший і єдиний чоловік, зі мною був у цьому плані абсолютно згоден. Він теж мріяв про дітей, великий доглянутий будинок. Напевно, саме спільні цілі нас свого часу об’єднали.

Довгий час просто ходили в кіно та кафе, гуляли. Іноді він приходив до мене з ночівлею або на пару днів (я винаймала квартиру), іноді я ночувала у нього (він ще з батьками жив). Загалом сходитися не поспішали, придивлялися один до одного.

Толя мені пропозицію не робив, та і я не відчувала себе готовою до шлюбу, тому що всі поспішні весілля в нашому оточенні призвели до розлучень через рік-два. Поспостерігали ми з Толею за цим і вирішили нікуди не поспішати. Толя запропонував поки що просто з’їхатися. Хоча б вже для того, щоб подивитися, як ми уживемося.

Змалював мені план дій так: я звільняюся з роботи, займаюся господарством, як і хотіла, а він веде далі свою фірму (він займається ремонтом будь-якої офісної техніки + фотографією на документи). Я допомагаю йому з бухгалтерією, благо, освіта дозволяє. Ми відкладаємо на власну квартиру, потім одружуємося, плануємо дітей… Загалом розписав усе грамотно і добре, мене все влаштувало.

Толя того ж вечора зібрав деякі речі вдома і переїхав у мою орендовану однокімнатну квартиру. Я наступного дня написала заяву про звільнення. Відпрацювала два тижні, прийняла справи у попереднього бухгалтера Толі та вступила в нову, так скажімо, посаду.

На диво, все йшло добре та легко. Я на віддаленні вела бухгалтерію компанії, іноді виконуючи обов’язки й кадровика. Займалася побутом нашої маленької родини.

Двічі на місяць Толя виділяв мені суму, необхідну для купівлі продуктів, оплати комуналки та інших дрібних витрат. Великі ж витрати ми погоджували. Решту суми ми переводили на особистий рахунок коханого – відкладали на квартиру. Туди ж перерахували наші особисті невеликі накопичення, які назбирали до того, як почали жити разом.

Можна сказати, що все вдало організували. Як і мріяли. Оскільки хотілося якнайшвидше перебратися у своє житло, я взяла ведення ще однієї фірми на віддаленні. Економили, звісно, сильно, але не переживали з цього приводу. Батькам розповісти про те, що живу з хлопцем, я не наважувалася.

Думала, настане час, все розповім. Дзвонила, їздила у гості, казала, що є хлопець, з яким зустрічаюся, але що живемо разом – мовчала. Батьки якось приїжджали у гості на вихідні – Толя поїхав із друзями на рибалку. Так я його речі сховала, щоби не було питань.

Знаю свою маму, вона стала б про весілля говорити, а це поки недоречно. Повідомила рідних лише тоді, коли пішов третій рік нашого спільного життя. І то телефоном. Особисто – посоромилася. Мама моя, звичайно, такий розвиток наших з Толею стосунків оцінила негативно. Вона заявила мені, що він мене якось обдурить.

– Ти зрозумій, дурепа, ти без штампа просто працюєш на хлопця, обслуговуєш його та відкладаєш на його рахунок гроші! – кричала вона. – Завтра він тебе викине на вулицю, а ти навіть на ці накопичення не зможеш претендувати, ви ж не одружені!

Тато ж мене підтримав, сказав, що зараз одразу ніхто й не одружується. Тільки свої гроші порадив все ж таки окремо відкладати. Ну, я страх батьків розуміла: люди пройшли 90-ті, багато чого надивилися, нікому не довіряють. Мамі пообіцяла, що ми обов’язково одружимося, але коли будемо готові.

Чесно кажучи, попри мою довіру Толі, слова батьків посіяли в моїй душі зерно сумніву. Я раптом зрозуміла, що ми й справді досить довго разом, і нам пора б одружитися, тим більше, що ми вже назбирали півсуми на маленьку однокімнатну в нашому районі. Нехай без ремонту, нехай зовсім крихітну, але все ж таки свою…

Довго готувалася до розмови з Толею, підбирала потрібні слова. Нарешті, наважилася:
– Толь, чому ти досі не зробив мені пропозиції? – Запитала я. – Ми вже довго разом, скоро на квартиру накопичимо…
– Не хвилюйся і не поспішай, май терпіння, я все придумав, – загадково посміхнувся коханий. – Я тебе не підведу!

Після цієї розмови я остаточно заспокоїлася і більше недовіри Толі не виявляла. А десь через рік Толя прибіг додому весь квітучий, задоволений. І з порога радісно повідомив:

– Кохана, виходь за мене! – І вручив мені ключі від квартири.
– Ти що, сам квартиру купив? – Здивувалася я.
– Так! Вирішив не чекати, коли зберемо гроші, взяв невеликий кредит, щось у батьків зайняв – і купив! Хотів тобі зробити сюрприз!
– Сюрприз вдався, – приголомшено повідомила я.

Виходить, Толя взяв наші гроші, купив квартиру, а тепер робить мені пропозицію. Але квартира дошлюбна, а значить, належить тільки йому…

Ось і права виявилася мама. Ні, припустимо, майбутній чоловік мене нікуди не виганяє, скоріше навпаки – готовий вже узаконити наші стосунки. Але при цьому житло, на яке ми вдвох заробили, документально його. Сиджу ось у повній розгубленості. Що робити – не розумію.