– Я ж мамі дав! Вона зазирнула у холодильник, побачила… я не міг не дати…

Юля прийшла додому і зібралася вже готувати вечерю, як виявила відсутність продуктів для цієї самої вечері. Вчора ввечері вона привезла із села від батьків пристойний шматок м’яса.

Розділила, третину залишила в холодильнику, решту, два шматки, – заморозила. Промайнула думка, що вона переплутала і все прибрала в морозилку.

Але в морозилці лежав лише один шматок із трьох. Де ще два? Юля замислилась. Влітку на балкон вона винести не могла, але все ж таки перевірила. Немає.

Місяць тому сталося таке саме. Тільки тоді Юля не дорахувалась у холодильнику десятка яєць, їй здалося, що й овочів поменшало.

Було дивно, але вона подумала, що Віктор просто засмажив і з’їв яйця, а з овочами здалося. Запитувати його не стала.

Дістала м’ясо, ще раз перевірила скрізь. Немає, а воно було, точно було! Довелося розморожувати та готувати з того, що є.

За годину прийшов з роботи Віктор.

– А що у нас таке смачне на вечерю? Запах, божественний!

– Гуляш, пюре, салат.

Юля простягла руку до полиці холодильника, куди поставила вчора домашню сметану, але її не було. Півлітрова банка зникла з надр холодильника. Не холодильник же все з’їв? Значить, треба розібратися.

– Вітю, у мене до тебе серйозна розмова. Я розумію, що яйця та овочі ти міг з’їсти, але два шматки м’яса, один із яких заморожений, куди поділися? І де банка сметани?

Віктор помітно занервував.

– Ти ж приготувала м’ясо?

– Було три шматки, тут один! Більше нема! Завтра м’яса не буде, і цілий тиждень не буде. Я хотіла накрутити фарш, котлети та голубці зробити на цілий тиждень, але на жаль буде тільки тушкована капуста, макарони та картопля. Сметани також не буде.

– Тобі не здалося?

– Ні! Розповідай, інакше я сама все з’ясую! Куди поділися продукти? Це вже не вперше!

– Юля, що ти починаєш скандал через якийсь шматок м’яса!

– Два шматки, два!

– Я віддав його мамі. І сметану віддав. На ринку домашня сметана дуже дорога, та й невідомо яка, а тут перевірена.

– І яйця, і овочі…

– А що таке?

– Що таке? А ти можеш купити м’ясо? Ми економимо на всьому, мої батьки допомагають продуктами, а ти їх своїй мамі передаєш, яка нам навіть у борг не дала! У твоєї мами теж є будинок у селі, але вона воліє його здавати!

– Я ж мамі дав! Вона зазирнула у холодильник, побачила… я не міг не дати.

– А вона тобі дала? Звичайно дала, вона тобі життя дала, виховала. Тільки тепер ми харчуватимемося макаронами та картоплею! Якщо хочеш м’яса, то йди та їж у своєї мами крадене. А сьогодні в тебе пюре та салат.

– А гуляш? Ти ж приготувала! Я голодний.

– У мами м’яса більше! Їж, що є. Не подобається – йди до мами.

– Чому крадене? Мама не крала.

– Ти вкрав для неї в нас! Інакше я сказати не можу. Ти навіть не спитав мене! Я добре пам’ятаю, що привезла від батьків. Ти допомагав їм? Ні!

– Ти їх не бачив уже пів року, я кожні вихідні одна їжджу, а ти знаходиш собі заняття. І при цьому ти спокійно віддаєш м’ясо та все інше, до якого не маєш стосунку!

– Твоя мама хоч раз купила нам шматок м’яса? Хоч раз привезла пиріг до чаю чи цукерок? Ні! Зате обурювалася, що наш стіл бідний. При цьому сама часто обідає у кафе та купує дорогі речі!

– Так вийшло. Я ж думав, ти не помітиш.

– Два шматки м’яса не голка! Єдина банка сметани – не прозоре скло!

– Я ж давав їй лише один шматок! І сметану…

– Ймовірно вона сама взяла. Якщо у нас ще щось пропаде, і не тільки з холодильника, то ти житимеш із мамою! Сподіваюся, ти не встиг дати мамі ключі? Не хотілося б міняти замки. Мовчиш?

– Вона сама взяла, адже у нас третій комплект висів у передпокої. Ну вона…

– Зрозуміло! Розбиратися знову мені? Коли ти братимеш відповідальність за сім’ю на себе? За мене, за дітей?

– За дітей?

– Так, за дітей! Я хотіла тобі сьогодні відразу сказати, але… Я не хочу, щоб у твоєї матері були ключі від нашої квартири!

– Вона тільки сьогодні їх взяла, коли йшла.

– Зрозуміло. Тепер ти завжди їздитимеш зі мною до моїх батьків, та допомагатимеш. Не дарма ж м’ясо їстимеш!

– А зараз я викликаю майстра, і ми міняємо замки. Якщо якимось чином ключ знову опиниться у твоєї мами, то ти знаєш, що буде!

– Знаю, не опиниться. А до твоїх їздитимемо разом.
***
Мати Віктора не зрозуміла, чому ключі не підходять. Начебто повинні підійти, а двері не відчиняються. Вчора підійшли, вчора відчинила, коли син по обіді на роботу пішов.

Відчинила, взяла другий шмат м’яса, подумала, що з них не убуде, ще візьмуть у батьків. Зачинила, та пішла. А сьогодні навіщо повернулася? Цікавість? Перевірити квартиру поки нікого немає?

Несподівано двері відчинилися.

– Ганно Дмитрівно, привіт. А ви повз проходили, чи навмисне грабувати прийшли?

– Повз… ти вдома? А чому не на роботі?

– Так на вас чекала!

– Мені час, я пішла, я всього лише повз проходила.

– Не затримуватиму!

Свекруха швидко розвернулася і пішла. Вона навіть синові не стала дзвонити про ключі, просто одного разу залишила їх у передпокої сина. Навіщо вони їй, якщо не підходять.

Приходити почала рідко. Навіть, коли з’явився онук, частіше відвідувати не стала. Як кажуть, – помоглося нашій мамі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!