Я зустріла колишнього однокласника на зустрічі випускників і знову в нього закохалася, але вкотре марно

Він подобався мені ще у старших класах, попри хуліганьку поведінку, та насмішкуватість. Але я не наважувалася до нього тоді підійти – мені здавалося, що він буде сміятися над моїми почуттями, й не сприйматиме все серйозно.

Адже ж соромно дівчинці бігати за хлопчиком. Зрозуміло, що перше кохання так і залишилося нерозділеним почуттям, звичайною симпатією, яка, хай і не відразу забулася, але перестала бути актуальною.

Випускний, інститут, заміжжя, причому невдале, пронеслися досить швидко в моєму житті. Після розлучення я відчула полегшення – нарешті можна вільно дихати. На вечори зустрічей з однокласниками я не ходила, адже дівчатка, з якими я дружила зі шкільної лавки, роз’їхалися хто куди, і на вечорі зустрічей їх точно не буде.

Ну а своє перше кохання я бачити не хотіла – напевно він уже одружений, у нього є власні діти, він щасливий, і в його житті звичайно не буде мені місця. Але Алінка, яка несподівано приїхала в рідне місто, благала піти разом з нею на вечір зустрічей, і я просто не змогла їй відмовити.

На вечорі випускників було не так багато людей, як я гадала. І далеко не всім було чим хвалитися, як і мені. Багато хто розлучився, залишився з дітьми, метушився у пошуках роботи, якої в нашому невеликому місті завжди не вистачало.

Однак усі прийшли ошатно одягнені, та з морем цікавих новин. Місцеві красуні вже встигли трохи розповніти, змінитись зовні, а ті, кого ми вважали дурнушками, перебували в самому розквіті сил. Теми змінювали одна одну, але незабаром з’явився Колька – на крутій машині, в елегантному костюмі, але чомусь зовсім один.

Він виглядав дуже ефектно, навіть краще, ніж у школі і зразу привертав до себе увагу – чоловіки деяких моїх однокласниць явно занервували при його появі, але він залишався спокійним.У жіночих розмовах він не брав участі, але коли всі танцювали парами, а я стояла одна біля фуршетного столика, він несподівано підійшов до мене.

Та ж сама усмішка, чарівний погляд і легкий флер дорого парфуму. Я розтанула, і ми закружляли в танці.
— Як ся маєш, де працюєш? – запитав він у мене.
– У бібліотеці, а ти?
— А я нещодавно відкрив свою справу і пристойно заробляю.

– А дружина є, дітки?
– Розлучився місяць тому, а ти?
– Я теж розлучена.

І тут його очі спалахнули. Ми обмінялися номерами, потім йому хтось зателефонував і швиденько кудись поїхав на своїй машині. А я відчула, що почуття спалахнули знову і їх тепер неможливо зупинити жодними аргументами розуму.

Ми почали зустрічатися. Квіти, ресторани, перегляд фільмів у нього вдома, кава, довгі душевні розмови вночі. Здавалося б, життя перетворилося на справжню казку, про яку заведено було лише мріяти, проте я відчувала якийсь холод.

В його очах читалося тільки бажання, пристрасть, і, попри душевність, я відчувала, що він недостатньо відвертий і, що нас поділяє якась невидима стіна, через яку важко проникнути справжній довірі та коханню.

Тому, дарма що мені б зараз заздрили багато подруг, я не була щаслива повною мірою – мені хотілося зрозуміти, що він приховує від мене і що саме заважає йому розкритися повністю. І чому, всупереч тому, що ми вже 2 місяці зустрічаємося, він не пропонує ні спільне проживання, ні одруження.

Навіть натяків немає. Просто ночі, сповнені радощів, щасливе пробудження, робота і все. Ні, треба розібратися, що тут негаразд. Добігав кінця третій місяць наших зустрічей, але Микола зволікав з пропозицією. Все тяглося, як раніше і вже починало мені  набридати.

Одного разу я прокинулася раніше, ніж зазвичай, і побачила, що коханого немає поруч. Він знаходився у сусідній кімнати. Я підійшла до дверей і злегка прочинила їх – тепер мені було все чути. Він розмовляв з кимось телефоном, і я спіймала деякі  фрази:

– Так, я віддам йому борг, мамо, наприкінці березня. Бізнес одні збитки завдає. Дай мені ще трішки часу, поки я цю простачку закохану в мене дотисну! У неї є трикімнатна квартира в новому будинку – батько подарував, тепер його немає.

Потім він понизив голос:
– Я скажу, що мені терміново потрібні гроші на операцію і що їх нема де взяти. Ти мені тоді надрукуєш довідку і, швидше за все, вона сама мені перепише квартиру. А то навіщо їй така велика, чи не так? Ну і я тоді покрию борги й вільний. Завтра зробиш? Добре, вдень тоді домовимося.

Так ось навіщо я йому виявилася потрібна! А я думала, що він щиро мене любить і майже вірила йому, хоча він мені й не збирався робити жодної пропозиції. Розмріялася! Я вдала, що нічого не чула, а вранці, коли він пішов на роботу, мовчки зібралася і пішла, занісши його номер до «чорного списку».

Хтось намагався мені дзвонити з лівих номерів, але я нікому не відповідала, і більше Коля не з’являвся у моєму житті. Тепер я його просто зненавиділа, все в ньому просто дратувало мене. І як я взагалі могла закохатися в нього?

У цю жадібну, корисливу, не варту увагу істоту, яка має лише гроші на розумі!? Ні, я себе образити не дам. Так що прощавай, перше кохання! А я ще сподіваюся знайти справжнє кохання! Які мої роки?!

You cannot copy content of this page