Добрий вечір, розповім свою історію, бо погляд з боку просто дуже потрібен. Мені 34 роки, одружена, є дитина 4 року. У шлюбі майже 6 років, разом 8 років.
Чоловіка знала давно зі школи, але наші шляхи розійшлися, але доля звела знову, коли я жила в іншій країні, я кинула все заради нього і повернулася в Київ, він спочатку поводив себе дуже дивно, міг пропасти на ніч, а потім робив мене винуватою.
Завагітніла через рік, лежала в лікарні, а він розважався в лазні з подругами й друзями. Жодного разу не приїхав до мене в пологовий будинок, тільки на виписку.
Я його жаліла, ночами давала йому спати й сама вставала до малюка, він так само міг не прийти вночі, гуляв по 2 дні, не цікавився, я ображалася.
Все терпіла, але місяць тому, побачив що я не багато відклала гроші, і попросив, я не дала, Боже що почалося, почав подавати на розлучення, дзвонив мені й галасно говорив, що, мовляв, у меня целюліт з’явився, в підсумку через день почав ходити й просити вибачення.
Знову повірила, а вчора, був у матері з дитиною, вони там всі гуляли, звісно мені це не сподобалося, там маленька дитина, так він поніс на мене знову не гарні слова.
Потім сказала що його мати не бабуся, розважається замість того щоб з онуком сидіти. Вона на мене теж нагримала, сказала що б я йшла з дому, що я зіпсувала її сину життя.
Моя мама це чула і сказала як не соромно дорослій жінці говорити таке, в результаті мій чоловік галасно сказав щось на мою маму.
Я просто в шоку, як вийти зі цього стану, адже він мене звинувачує у всьому. З квітучої жінки, я перетворилася в забиту, сіру та істеричну жіночку.
