У мене дев’ятимісячна донька Настя, мені 28 років, чоловікові 30. З моменту народження доньки не можу позбутися думки, що ми даремно завели дитину. Дітей у перспективі я хотіла, але наша доблесна державна медицина посадила моє жіноче здоров’я, а в приватній клініці питання про вагітність було поставлено так, що зараз чи буде занадто пізно.
Зважилися, народила. Ніякої радості від її існування я так і не зазнала, у всіх сферах життя дочка мені стала тягарем. З чоловіком добрі стосунки розвалюються, навіть попри те, що він мені допомагає з дитиною. Нас чекає дорогий ремонт у новій квартирі, але грошей катастрофічно не вистачає.
Раніше я працювала нарівні з чоловіком, і все було чудово, зараз і в нього дохід впав, і я більше працювати не можу, точніше, після народження доньки ще попрацювала вдома 4 місяці, але не змогла морально тягнути це.
Я навіть не в змозі до ладу зайнятися собою і спокійно спати – дочка весь час вимагає моєї присутності поруч, навіть коли просто грає на підлозі, вона не грає зі мною, вона просто хоче, щоб я сиділа поряд і дивилася на неї, навіть не можу в смартфоні посидіти.
Вночі часто прокидається з криками, після народження вона й то спала краще, ніж зараз. Режим не працює, вона постійно його порушує, хоча організм налаштувався. Заспокійливі дають зворотний ефект, спосіб проплакатися теж не працює, тому що з кожною хвилиною ще більше заводиться.
При цьому всі лікарі кажуть, що дитина здорова з усіх боків. А я ось уже не почуваюся здоровою. Безсоння, моторошна втома, агресія до дитини, вже навіть слухові галюцинації були. Чоловік шукати іншу роботу не хоче, я на роботу вийти не можу. Няня не по кишені.
До психолога зверталася, походила якийсь час, навіть ставало легше. Але й там зіткнулася із фінансовою проблемою, просто не вистачало грошей. Як мені дожити до ясел з Настею, щоб не зірватись під час її чергової істерики, я не знаю.
