Гуляла зі своєю подружкою парком, несподівано помітила свого колишнього хлопця, з яким ми зустрічалися понад три роки.
-Он мій колишній хлопець, зайдімо в кав’ярню, щоб він мене не побачив, – сказала я подрузі.
-Добре, – відповіла вона.
Але ж хлопець все ж таки мене помітив і зайшов за нами. Ми стояли в черзі за кавою, і він підійшов до нас.
-Наташа, привіт, – крикнув голосно хлопець і поспішив до мене.
-Привіт, – сухо відповіла я.
-Так, Так, Так! -Сказав хлопець, уважно мене розглядаючи. – Очі сумні, зачіска так собі, на пальці немає каблучки.
-Ти у своєму розумі? Іди звідси, – відповіла я.
-Все, не нервуй, така зла, одразу видно, що не в стосунках, – продовжив колишній. – А я знав, що коли я тебе кину, то ти потім взагалі нікого не знайдеш, тим більше з таким тяжким характером.
-Кохана, ось ти де! Я вас по всьому парку шукаю, – несподівано сказав якийсь хлопець, прихопивши мене за талію.
-А, коханий, та ми тут, – відповіла я, розуміючи, що незнайомець хоче мене врятувати.
-А ти йди куди йшов, – відповів незнайомець моєму колишньому хлопцю.
Той, звичайно, був шокований, але йому нічого не залишалося, як відстати від мене.
Я була така вдячна незнайомцю, він дійсно мене врятував. До речі, сьогодні цей незнайомець – мій чоловік, ось такі справи!
