Як я зустріла своє справжнє кохання

Зустріти справжнє кохання, так, щоб на все життя, хочеться кожному з нас. Але, на превеликий жаль, не всім так щастить. Мені здається, що підліткове кохання найчистіше. У цьому віці здається, що це назавжди. Але людина дорослішає, змінюється сама і змінюється її погляди людей і життя взагалі. Так було і в мене.

Свого однокласника, з яким я зустрічалася два роки, я проводила до армії. Писала листи, майже кожен день і навіть їздила на присягу. Здавалося, головне дочекатися закінчення служби, а там і щастя попереду. Але сталося зовсім інакше. Я не могла навіть подумати про це.

Мій хлопець дослужував уже останні дні, і його батьки вже чекали його додому. З нетерпінням чекала на нього і я. У нас з ним були плани відзначити його повернення виїхати за місто та зняти там котедж на вихідні. Але тоді я не знала, що такі романтичні вихідні він проведе не зі мною.

Я була вдома, коли подруга сказала, що він повернувся. Чекаючи його до вечора, я насмілилася піти до нього перша. Вдома у них вся сім’я сиділа за столом, і він також, але не один. Поруч із ним сиділа симпатична дівчина. І я одразу все зрозуміла. Згадала його стримані та рідкісні листи і те, що він не прийшов одразу до мене. Наздогнавши мене на вулиці, він тільки сказав, що його дівчина вагітна і щоб я його вибачила. Але мені здавалося, що звалився весь світ. Вихід для мене в ту хвилину був один. Я хотіла поїхати якнайдалі звідси.

Минув час, і я зараз мешкаю в іншому місті. І, як не дивно це звучить, я вдячна своєму хлопцеві, що він мене покинув тоді. Я знайшла своє справжнє кохання, вийшла заміж і дуже щаслива. І навіть уявити не можу, що моїм чоловіком був би інший.

Про колишнього я давно нічого не знаю, але сподіваюся, що він теж щасливий. Адже не дарма він вибрав іншу дівчину, а не мене. Може, це доля, а може, підліткове кохання — це просто дружба і до нього треба так і ставитися.