– Синку, нам треба духовку з плитою поміняти найближчим часом! – сказала Марина Василівна синові, поки він уплітав свою вечерю. – Бо вже просто неможливо готувати на них!
– А що з ними не так, мамо? – не зрозумів Ігор такого запиту.
– Та ми їх із твоїм батьком купували, коли тебе ще не було на цьому світі! Сам не можеш збагнути, що з ними таке? Старі вони!
– Так ви ж із батьком завжди тільки й казали, що стара техніка краща, що у ваш час, коли ви молодими були ще, все робилося на совість, на віки, як тато любив говорити!
– Ну … Взагалі, так, звичайно! Але, ти знаєш … Я ось вчора ходила до тітки Віри, і їй син з невісткою купили, та не просто купили, а повністю обставили кухню! І ти уявити просто не можеш, яке це блаженство готувати на новій плиті!
– А ти в неї щось готувала?
– Так! Вона попросила допомогти, я, власне, для цього й ходила до неї! У них там свято якесь було, начебто, день народження у невістки, ось вона й готувалась! Наготувала там на пів року вперед! – Не розумію цього! Готувати, ще й для невістки!
– А що в цьому такого, мамо?
– Просто я б для твоєї Аньки не стала б стіл накривати! Ти це й сам чудово знаєш!
– Ага… Краще б не знав взагалі…
– Що ти сказав?
– Та нічого, мамо!
– То що ти скажеш? Коли ви мені кухню оновлюватимете? А то…
– Я гадки не маю, мам! Коли собі квартиру візьмемо! Або коли мільйони зароблятимемо, напевно! Тим більше, Анька зараз на нову роботу влаштувалася, а там випробувальний термін два місяці.
– Вона майже наполовину менша за звичайну зарплатню отримуватиме! Тішить тільки те, що ця половина така, як повна зарплата на її минулому місці роботи!
– Синку… А у вас як це зараз, зарплати спільні?
– У якому сенсі, спільні? – не зрозумів він.
– Ну… Тобто, ти її грошима користуєшся?
– Та в мене не було такої потреби, але, якщо треба буде, певен, що вона мені дасть грошей! – сказав Ігор, не розуміючи сенсу цього питання.
– Ні, любий! Це все докорінно неправильно! Потрібно, щоб сімейні гроші були в тебе! Ти ж чоловік! Ти нічого не повинен у неї просити, це вона в тебе повинна!
– А тут виходить докорінно неправильна ситуація! Не можна так! Ти у неї, як милостиню проситимеш! Ось я всю свою зарплату твоєму батькові віддавала, або його матері! Тоді й мир у сім’ї буде!
– Та в нас і так все добре, мамо! Навіщо нам це нововведення зі старими дірками треба? У мене є гроші? Є! Навіщо мені в неї жебракувати?
– А ось я тебе зараз прошу купити мені духовку та плиту нову, у тебе є на це гроші, Ігоре? Ні! А якщо не вистачає, то доведеться просити, жебракувати у твоєї Аньки, тобі воно треба? Тобі її треба привчити, щоб усі сімейні гроші зберігались у тебе!
– Та вона не піде на таке ніколи у житті! Та й мені зараз ця ідея здається дикуватою, мам! Ми ж обидва дорослі люди, у кожного є свої потреби, а так вийде, що один має просити! Ні! Мені це не подобається!
– Звісно! – Що ж розуміє твоя дурна мати у всьому цьому? Я ж не прожила з твоїм батьком понад тридцять років, правда?
– Звідки мені знати, як краще для сім’ї буде? Тільки потім не кажи, що я тебе не попереджала про все це! Коли тобі знадобляться гроші, а вона їх затисне!
– Так, мам… Я ж не збирався тебе кривдити! Просто у нас не такі стосунки, як у вас раніше були! Не такий шлюб зовсім! Ми довіряємо один одному та допомагаємо, коли треба! Ми рівні у шлюбі з Анею!
– А отак теж не можна! Хтось обов’язково має бути главою сім’ї! Інакше, ваш шлюб на цій рівності триватиметься дуже недовго!
– Знаєш же стару приказку: чоловік – голова, а дружина – шия! А у вас виходить якесь двоголове чудовисько! Гидота!
– Мамо, ти мислиш зовсім не тими критеріями! Нині все зовсім не так!
– Не так? А як же? Тільки не кажи мені про це ваше партнерство, будь ласка! Вже в телевізорі про це наслухалася, та й тітка Віра мені теж казала, що так її син із дружиною живе! Маячня все це!
– Маячня сивої кобили, Ігорю! Саме тому зараз так багато розлучень! Це все ваше партнерство до того довело! – І зарплату дружина повинна, просто зобов’язана, віддавати чоловікові чи свекрусі!
– Інакше, вона її витрачатиме куди попадя! Будь-які салончики, одяг новий, кафе і все тому подібне! Не можна так! А от якщо ти сам їй дав на це гроші – то вже зовсім інша справа! Виходить, що ти їй даєш дозвіл на це!
– Так, якщо вона хоче, то хай купує те, що їй треба! Чому вона має дозвіл запитувати? Це ж дідівщина якась, рабство!
– Ні, любий мій! Це справжня сім’я вже! А коли діти підуть і у вас не вистачатиме на їх утримання, ти в мене потім проситимеш грошей, чи що? Чи не легше зараз відкладати?
– Та ми й так відкладаємо потроху, поки що правда не на дітей, але все ж таки… – Ігор уже начебто виправдовувався перед матір’ю, йому зовсім не подобалося те, що вона говорила, адже в його родині зараз і так все добре, навіщо взагалі щось міняти?
– Гаразд! Гаразд! Живіть, як вам подобається, я більше лізти не буду! Тільки потім не потикайся до мене позичати грошей, або допомогти в чомусь із твоєю Анькою! Зрозумів?
– Так, мам, ну що ти ображаєшся? Я просто не хочу, щоб у нас щось змінювалось у житті! Ми обидва…
– Ви обоє ще маленькі діти, Ігоре! Які просто вирішили пограти у родину! Твоя дружина витрачає гроші праворуч і ліворуч, а ти цього навіть не знаєш!
– Та вона завжди мені каже, якщо хоче щось зробити, купити чи витратити велику суму.
– Каже? – Я тебе благаю, Ігоре! Та вона може робити все, що захоче, а ти навіть не дізнаєшся про це!
– Не думаю, мам…
– Так, будь ласка! Не думай далі! Кажу ж, більше лізти у все це не буду! Воно мені потрібне? Зайві проблеми! – Але давай повернемося до більш насущного, Ігорю! Що ми вирішили з приводу духовки та плити?
А Ігор сидів за столом морально розчавлений бульдозером доводів матері. Він уже забув про те, з чого почалася вся ця тема, про духовку та плиту.
– Не знаю, мам… Ми поки що нічого не вирішили…
– Треба вирішувати! Ти подумай і давай хоча б до нового року цей мотлох весь мені оновимо? Бо навіть дивитися вже на це страшно!
– Гаразд… Я подумаю… – Я, напевно, зараз додому поїду, а то Аня, напевно, мене загубила, я просто їй казав, що на годинку до тебе заїду, а вже години три минуло…
– Їдь, синку, їдь! Привіт їй передавай від мене!
– Добре, мамо…
Поки Ігор їхав додому, на орендовану квартиру, де вони з дружиною живуть, доки не взяли іпотеку, він все думав і розмірковував про слова матері.
Він розумів, що Аня справді може витрачати гроші туди, куди їй захочеться. І йому могла не говорити про це зовсім.
Але до кінця своєї поїздки він вирішив, що це нормально, адже він теж витрачає гроші і не звітує перед дружиною, тоді чому вона повинна це робити? І викинув це все з голови.
Коли приїхав додому, Аня зустріла його словами:
– Ну нарешті! Я вже думала, що ти в мами вирішив заночувати!
– З чого б? – здивувався він. – Тобі, до речі, привіт від неї!
– Ага …
Поки Ігор роздягався, роззувався біля порога, Аня пурхнула у вітальню, і він помітив, що у дружині щось змінилося, тільки що саме, не зрозумів.
Вмившись після вулиці, він зайшов до дружини. Поки вона сиділа щось писала у своєму щоденнику, він уважно її розглядав і все одно не міг зрозуміти, що змінилося, але щось точно є.
– Ти чого?
– Так… Не можу зрозуміти… У тобі щось змінилося начебто… Тільки ось що саме, не можу зрозуміти…
– Ого! Ти помітив! – Зраділа вона.
– А що саме? – Ти постриглася? Та ні начебто…
– Я пофарбувалась! Ті світлі пасма прибрала, дратувати мене вже почали! Але я це зробила ще тиждень тому!
– Тиждень?! – А мені чому не сказала нічого?
– Хотіла, щоб ти сам помітив! Потрібен був тиждень на це, але нічого! – засміялася Ганна.
– Ти ж мені завжди все це кажеш! І багато коштувало твоє нове фарбування?
– Сімсот гривень, але мені Аліна ще й кінчики трохи підрівняла! Так, що це не лише фарбування!
– Ммм … Ось як …
– А що таке? Мені не личить? Чи що? – напружилася дружина.
– Ні-ні! Тобі дуже личить! Все чудово! Просто…
– Що “просто”?
– Чи не багато ти витрачаєш, Ань, на свою перукарню, нігті і ще що ти там робиш зазвичай щомісяця?
– Багато? Та я взагалі-то не зловживаю, Ігорю!
– Я не кажу, що ти цим зловживаєш, просто ж ми квартиру хочемо купити, іпотеку взяти, а тут ще й мама попросила їй техніку на кухні оновити …
– А цим чому ми маємо займатися? Якщо їй треба – нехай оновлює сама! Я взагалі не розумію, навіщо купують нову техніку, коли стара ще працює! Гаразд ще, коли роблять повністю ремонт і вибирають, щоб все було красиво, а так…
– А я не розумію, коли гроші просто так викидають, щоб зовні щось поміняти, Ань!
– Та що ти кажеш? Щось тебе це не бентежило раніше, і навіть коли ми тільки почали зустрічатися, теж не бентежило! А тут почалося! Це з чого раптом? Я ж не твої гроші на все це витрачаю! І в мене не виходить на місяць понад п’ять тисяч на себе!
– Дуже радий за тебе, звичайно, але все ж таки, Ань, давай зав’язуй із цими щомісячними змінами! Гроші на вітер просто!
– Гаразд, ти тоді теж закінчуй зі своїми друзями в барі зустрічатися щоп’ятниці! Ти там теж залишаєш чимало, Ігорю!
– Ось як? А може, мені тоді взагалі з друзями не бачитися? Чи як ти зі своїми раз на місяць, а то й раз на пів року?
– Я зі своїми не бачуся, бо хтось працює багато, у когось сім’ї та діти вже! І навіть, коли ми всі були вільнішими, ми так часто не збиралися, бо це ні до чого! А ви там, як бабки-пліткарки, сидите щотижня за пінним або чим міцніше…
– Хочемо і сидимо, Ань! Ми ж тебе не чіпаємо!
– А те, що я пофарбувалась тебе якось чіпає, так?
– Це гроші на вітер, повторюю тобі ще раз! Та й взагалі, мабуть, нам треба з тобою запровадити нову політику вдома!
– Це ще яку?
– Фінансову! Бо ми так з тобою ніколи на початковий внесок не накопичимо! Робитимемо, як мої батьки робили!
– То як же? – Не розуміла вона чоловіка.
– Ти будеш зарплату свою віддавати або переказувати мені, чи моїй мамі, так вона точно буде збережена, і ти ось такою дурницею більше не займатимешся точно! Гроші будуть так точьно збережені, і…
– Стоп, любий мій… Я свою зарплату ні тобі, ні твоїй матері віддавати не збираюся! А якщо вам щось не подобається, це ваші проблеми!
– Це чому?
– Та хоча б тому, що не ти її заробив, а до чого тут твоя мама, я взагалі гублюся в здогадках! – заявила дружина.
– Просто у моїх батьків було все саме так, і грошей їм ніколи не бракувало! Все було як слід!
– Та що ти кажеш! Ну, я дуже за них рада, тільки все ще не можу зрозуміти, як це особисто мене стосується, чи нашої родини!
– Ми що, твої батьки? Або ми повинні жити так, як жили вони? А, до речі, я щось не пригадаю, щоб у нас була якась нестача в грошах! Все добре було до твого обурення!
– Ань, я ж для нас намагаюся! Хочу, щоб…
– Я зрозуміла, чого ти хочеш, і навіть здогадуюсь, звідки ноги ростуть у цього всього!
– Звідки?
– Від твоєї матері!
– А що ти маму одразу чіпаєш? – не зрозумів він.
– Та тому, що ти як до неї з’їздиш, так у тебе якийсь новий закидон, Ігорю! Зараз їй знадобилася техніка на кухню, вона попросила тебе, а грошей не маєш на це, так?
І ви вирішили мої гроші прибрати до ручок своїх загребущих, так? Я правильно зрозуміла?
– Ну… Не зовсім так… Але… Ань, та яка взагалі різниця, як все це робиться і звідки береться? Головне в тому, що ми так швидше накопичимо і візьмемо свою квартиру!
Аня засміялася зі слів чоловіка.
– Я щось смішне зараз сказав?
– Як цікаво виходить, ти зібрався збирати саме з моїх грошей, з моєї зарплати! А ти в нас недоторканний, правда?
– Ти як ходив у бари, так і продовжуватимеш, а я постійно в тебе клянчитиму на те, що мені потрібно, навіть на бензин, так?
– Ми разом можемо їздити заправлятися, не обов’язково на це клянчити.
– Та ти сам себе хоч чуєш? – обурилася Аня.
– А що тут такого?
– Так! Кажу це один раз, більше повторювати не буду! Якщо ти, або твоя мама, ще хоч раз зазіхнете на мої гроші – мені стане абсолютно все одно, що ти мій чоловік і я тебе дуже люблю! Я просто подам заяву на розлучення! Ти мене зрозумів?
– Ань, але ж я це для нас…
– Так, це ти для ВАС робиш! Я вже зрозуміла! І сподіваюсь, ти мене теж зрозумів!
Після цих слів Аня встала з дивана та вийшла з вітальні, залишивши Ігоря одного думати над тим, що зараз сталося.
Але, на жаль, він так і не зрозумів своєї помилки! Але, мабуть, злякався розлучення і більше намагався не порушувати цієї теми. Ну, хоча б, не так відкрито…
Ніякої техніки його мамі ми теж не купили. Хоче, нехай купляє, але не за наш рахунок! Це я на вигляд така м’яка, та пухнаста! Але пальця мені до роту нехай ніхто не кладе, бо не стримаюся!
