У моєї покійної бабусі жива рідна сестра. У баби Тоні було двоє дітей, дочка у неї покійна, а син живе в іншому місті, на матір йому начхати. У дочки тітки Тоні залишилася дочка, її звуть Віка.
Бабусю Віка не любить, і я її розумію. Але крім кохання, є така річ, як обов’язок. Баба Тоня виховувала Віку. І зараз прийшла черга Вікі піклуватися про бабу Тоню.
Вікі я співчуваю. Якщо вона здасть бабу Тоню в будинок для людей похилого віку, то я засуджувати її не стану, навпаки, поспівчуваю працівникам цієї установи.
Баба Тоня живе у двоповерховому малоквартирному будинку. У їхньому під’їзді шість квартир, у другому, він же останній, ще стільки ж.
У другому під’їзді жила асоціальна родина, від якої по всьому будинку тікали таргани. Але вони квартиру продали.
Нові мешканці, які купили цю квартиру, запропонували всім сусідам одночасно витравити тарганів. Тітка Тоня погодилася, але сказала, що грошей нема.
Їй обіцяли все сплатити, головне, щоб у вказаний день вона була вдома, провела невелику підготовку, та змогла залишити будинок на кілька годин.
Нам із чоловіком мама зателефонувала, про все це розповіла і почала лаяти Віку:
– Жучка вона! Обіцяла, що приїде, все прибере, бабусю візьме до себе, а сама третій день на дзвінки не відповідає. І що робити? Я працюю. Не зможу бабі Тоні допомогти.
– У сусідів вона не хоче сидіти. Каже, раз Віка зникла, то не стане тарганів травити. Як не стане? Вони у неї по квартирі пішки ходять, нікого не соромляться!
Запитала у чоловіка, чи зможемо ми допомогти. Зателефонувала мамі, попросила, щоб вона заспокоїла бабу Тоню, її не покинуть, допоможуть.
Просто я багато років не стикалася з бабою Тонею і вже встигла забути про її характер.
Дезінсектор залишив пам’ятку. Все зробили по ній: з підлоги все прибрали, що змогли, поставили в горизонтальне положення, всі харчі ретельно упакували, речі прикрили.
Бабу Тоню забрали, залишивши ключі новим ініціативним сусідам.
Баба Тоня провела у нас вдома чотири години. Я згадала, чому син на неї забив, а Віка через раз до неї їздить. Це квінтесенція невдоволення, причіпок і хамства!
За чотири години від баби Тоні ми з чоловіком дізналися, що дитина у нас виродок, що ми розлучимося.
А у чоловіка на обличчі написано, що він гуляка, а я огидна господиня, квартира у нас на хлів схожа, ми всі богу душу віддамо від того, що пилові кліщі заб’ють нам горлянки.
Повернули бабу Тоню додому. Допомогли навести лад у квартирі, помили підлогу і пішли, не попрощавшись.
– Мамо, я більше не бажаю нічого чути про бабу Тоню! У неї є син, є онука, нехай вони страждають від мерзенного характеру бабки!
– Так, вона не цукор, але вік треба шанувати!
– За що шанувати? Людина не в змозі спасибі сказати за допомогу! Ні, мамо, поважають тих, хто вартий поваги!
Точно не скажу, скільки часу минуло. Приблизно років зо два. Баба Тоня впала, зламала ногу. Віка знову зникла. Мама знову заметушилася.
– Не знаю, мабуть, треба їздити, допомагати, – зателефонувала мама.
– Їдь.
– Ви допоможете? Хоч трохи?
– Ні! – Я тільки уявила, що перебуваю поряд з бабою Тонею, і мене пересмикнуло.
Мамі вистачило трьох днів. Це ж вона возила бабу Тоню до лікарні. Повернувшись додому, їжу зготувала, навела порядок. Приїхала за день, знову поїсти приготувала.
Порядок навести не встигла, бо баба Тоня довела маму. Мама психанула і пішла. Мама, поки додому їхала, написала Віці, що ноги її в будинку баби Тоні не буде, нехай недолуга стара сконає з голоду.
Віка погодилася дбати про бабусю. Не знаю, як вона витримує, більше пів року їздить.
Мама сказала, що наша відмова її образила. Так, баба Тоня та ще стерво, але, все одно, ми з чоловіком мали погодитися допомогти мамі.
Я з цим не погоджуюся. І якщо мама колись почне наслідувати бабу Тоню, то я, без найменших докорів сумління, здам її в якусь установу для людей похилого віку!
Ось і ще один привід для образи у квадраті у мами з’явився. Мамі не сподобалися мої слова про будинок для людей похилого віку!
Щоб туди не потрапити, мамі досить поводитися нормально, а не копіювати бабу Тоню. Але мама зрозуміла не це, а вирішила, що виховала погану дочку!
Свій дочірній обов’язок я виконаю у будь-якому разі, але тільки від мами залежить, у якій формі! Якщо ти старий і немічний, та потребуєш допомоги, то будь вдячний, що тобі її надають!
А нарікати, скандалити, вказувати та ображати – це, чистої води хамство! Ви зі мною згодні? Ви теж вважаєте, що ми маємо допомагати бабі Тоні?