Моєму старшому синові 42 роки. І така ситуація, він не хоче зі мною спілкуватися. Але я не звинувачую його. Сама у всьому винна. Коли син був маленький, недолюбила, мабуть! А коли виріс, прийшов з армії, здобув освіту, одружився. Невістки прийняла, і полюбила.
Народилися 2 онуки-красуні. Допомагали з чоловіком, як могли. Няньчили, пестили, доки онучки були маленькі. Син став випивати, міг не прийти додому, я звичайно сварила його за це. У невістки побачила недоліки, вона неохайна, порядку в будинку немає, почала їй про це говорити теж.
І з часом стосунки ставали дедалі гіршими, і гіршими. Дійшло до того, що невістка заборонила мені приходити до них додому. Потім онуки підросли, і майже перестали приходити до нас у гості. Синові при зустрічі почала говорити, що так не можна, а він або відмовчувався, або взагалі йшов.
Повернути б все назад! Дуже хочеться налагодити стосунки, вони є, але якісь натягнуті. Приходять до нас тільки на свята, на день народження. Син дзвонить дуже рідко, на прохання допомогти відгукується, але я прошу дуже рідко, бо знаю як вони зайняті.
Онучки та невістка взагалі не дзвонять. Навіть якщо я їм сама зателефоную, вони не будуть відповідати, а якщо й візьмуть слухавку, ніколи не запитають, як у мене справи, і взагалі скажуть, що немає часу розмовляти.
Якщо хтось читатиме мого листа, не повторюйте моїх помилок. Якщо вже віддали свою дочку заміж, або одружили сина, відпустіть їх, і не втручайтеся в їхнє життя, не лізьте зі своїми порадами, допомогою, якщо не попросять. Тепер покоління зовсім інше, до них особливий підхід потрібний.
Я ось не зуміла, не було мудрості, розуму. Мабуть, я дуже образила невістку, що вона не може пробачити мені. Якби вона знала, вірніше знає (неодноразово вибачалася), як я каюсь, як я ненавиджу себе, що совала свій ніс куди не слід.
Я збожеволіла б, але в мене є ще син, йому 38 років, живе в іншому місті. Він мій ще один шанс. Якщо я вдома, зателефонує разів 5-6 на день, допоможе грошима, розуміє, що тяжко на нашу пенсію прожити. Має двох дітей, двох хлопчиків. І я вже 7 років їжджу в гості, допомагаю.
Він кличе переїхати до них, я б із задоволенням та чоловік не хоче. Ну а як далі складеться? А з першим сином все вже мабуть давно втрачено, я вже не маю надії повернути нормальні стосунки з ним.
