Новосілля в будинку Олени та Вадима було в самому розпалі. Стіл накрили на великій веранді. Олена завжди мріяла, щоб веранда була велика, щоб сім’я збиралася на чай, на свята, чи просто у вихідні.
Народу було трохи більше двадцяти, якщо рахувати дітей. Батьки Вадима, його брат із дружиною, батьки Олени, її сестра Ольга з чоловіком, син Ольги із черговою дівчиною.
Пара сусідів, тітка Олени з чоловіком, і двоє друзів Вадима, які допомагали з переїздом, теж із дружинами. Дітей було п’ятеро від трьох до п’ятнадцяти років. Двоє з них – сини господарів.
Гості оглядали будинок, захоплювалися, хвалили. Після екскурсії всі розсілися за столом. Олена намагалася догодити всім, стіл накрила гарний. Діти швидко поїли і пішли надвір, дорослі розслабилися. Тости, вітання, розмови, спогади.
– Молодці, дітки, – сказав батько Вадима, – ми чекали вашого новосілля. Будівництво вдалося. Сім’я у вас хороша, міцна, дітки ростуть, і самі ви ще молоді, гарні. Удачі вам, кохання. Усе у вас є. Молодці! Поважаю.
Мати Олени та Ольга про щось шепотілися і дивилися на господиню. Олена метушилася біля столу, міняла тарілки, додавала їжу.
– Олено, ти б сіла і поїла нормально, всього вистачає, – сказала свекруха. – Холодець у тебе смачний, а заливне я не люблю, воно мені не смакує. А ось у тебе все в міру. Їж, усім вистачає.
– Їж, їж, Олено, товща будеш, – раптом сказала Ольга.
– Так, дочко, – підтримала її мати, – ти б поменше їла, тут одні калорії. При твоїй вазі треба на моркві сидіти і запивати кефіром.
– Подивися на Олю, струнка, доглянута. Не для себе треба намагатися, для чоловіка. Дивись, відведуть твого Вадима, він тепер чоловік з будинком, з добрим будинком.
– Мамо, що ти таке кажеш! – Витріщила очі Олена.
– А що я сказала? Я правду говорю. Оля на дієтах сидить, стежить за собою, у спортзал ходить, бігає вранці. А ти в село поїхала.
– Мамо, це не село, до міста десять хвилин, а про мою вагу могла б сказати наодинці. Навіщо ти тут почала говорити про це? Гості ж сидять.
– А хто тобі правду скаже, крім матері! Приведи себе в лад, ніхто й слова не скаже.
– Мамо, тобі додому не час?
За столом настала тиша, ніби всі чекали на відповідь.
– Мамо, ти ж збираєшся додому? Олю захопи з собою.
– А що я сказала. Оля тебе старша, а виглядає, як цукерка. Їй тридцять сім, а виглядає молодше за тебе. Її сина вважають за брата.
– Мамо, у нас різниця у два роки. Вона народ ила сина в сімнадцять, а в мене двоє, – одному з яких три!
– Що за суперечка з моєю тещею? – Вадим підійшов до дружини та обійняв її. – Можна послухати? Мама хвалить мою красуню?
– Мама вже йде!
– Я зрозумів, я проведу. Прошу вас…
Вадим тихенько смикнув стілець, тещі довелося встати. Він її відразу підхопив за лікоть і підштовхнув до виходу.
– Ірино Андріївно, щось ви важко піднялися. А чоловік із вами йде чи залишається? Я ж про Олю забув! Вона із вами? Дійде вона сама, вітер не понесе?
– А…
– Тихо, не треба переривати. Моя дружина для мене – найкрасивіша, найулюбленіша. Струнка вона чи ні, мені все одно. Я і сам не кипарис, зате ми кохаємо один одного.
– Так і добре. Я ж, як краще хотіла.
– Краще, якщо ви сьогодні підете! Олю із собою заберіть. Мені спокій дружини дорожчий, ніж стосунки з тещею. Ви мене зрозуміли? Ще слово про мою дружину і ви ніколи не переступите поріг цього будинку!
– Вам би теж не завадило бігати з Олею вранці, це корисно для здоров’я. До зали, на дієту, на моркву з кефіром. Я все чув, усі чули, і всі правильно зрозуміли проблему.
– Значить я маю рацію!
– Усі правильно зрозуміли мене! Це я правильно зробив, а не ви сказали. Таксі за брамою. На вас чекають.
Оля вискочила слідом за матір’ю. Гості продовжували веселитись. Настрій Олени було зіпсовано. Свекруха сиділа поряд і заспокоювала.
– Буває. У нас у роді худих не було. Вадим і той із животом уже. Буває. Головне не зовні, головне всередині. Не зважай. Ми завжди поряд. Будеш холодець?
– Буду, моркви ж нема.
– Жартуєш, значить все гаразд. Молодець.
Гості роз’їхалися. Олена прибрала зі столу, Вадим допомагав.
– Дякую, що заступився за мене.
– Справедливість відновлено. Я давно помітив, що твоя мати любить Ольгу, а до тебе тільки чіпляється.
– Я це теж давно знаю. Для неї Оля – ідеал, а я – що вийшло.
– Для мене ідеал ти.
З матір’ю Олена намагалася спілкуватися рідше. А якщо та починала щось зайве говорити, то одразу завершувала розмову.
А Ользі було ніколи, – у неї біг, дієта, спортзал. Їй і працювати ніколи, бо собою займатися треба. Ну а що, – шия є, на якій можна посидіти, – чому ні?…
Що ви скажете про вчинок матері? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
