– Кажуть, наш Єгор кралею охазяйнувався, – поділилася новиною сусідка, – навіть не віриться. Стільки років один жив! Я вже думала непритикою залишиться. А тут на тобі!
– Та якою кралею, Ніно Сергіївно? – Усміхнулася Віка, – у неї двоє дітей! І на обличчі років сорок намальовано! Такий, як Єгор, міг і молодшу собі жінку знайти.
– Ну, не знайшов! А може, й не шукав. Мабуть, зачепила… Він мужик не простий, аби кого до хати не приведе. Ой, постривай, он вони йдуть…
Сусідки притихли.
До під’їзду наближався цей Єгор – цікавий чоловік років сорока п’яти, а з ним під руку мініатюрна жінка. Навколо них кружляли хлопчик-підліток і дівчинка дитсадківського віку.
Єгор привітався, його супутниця привітно усміхнулася, діти, видно, сусідок навіть не помітили.
Коли компанія зникла в під’їзді, Ніна Сергіївна здивовано вимовила:
– А я, здається, її знаю! Це дружина директора торгового центру!
– Та гаразд! – ахнула Віка, – дружина? Ви не помилились?
– Та ні, це точно вона! Якось я до нього ходила скаржитися на одну продавчиню, і ця жінка була в кабінеті. Вони розмовляли. І знаєш, так розмовляють лише із дружиною.
– Як?
– Він кричав на неї, ображав. Я сенсу не зрозуміла, але було дуже неприємно. Побачивши мене, директор затнувся, а вона вискочила з кабінету.
– І відразу в обійми нашого Єгора! – в’їдливо сказала Віка.
– Хто знає, може й не одразу. Це давно було.
– Яка різниця! Цікаво інше: навіщо йому жінка із двома дітьми? Такий чоловік! Не міг собі самотньої знайти?
– Тебе, наприклад? – усміхнулася Ніна Сергіївна.
– А хоч би й мене! – З викликом промовила Віка, – мав би власних дітей!
– Діти – це чудово, – Ніна Сергіївна уважно подивилася на Віку, – шкода, що їхня наявність щастя у шлюбі не гарантує…
…Антон та Наталя познайомилися на ринку. Вона працювала у приватника, продавала взуття. Він працював адміністратором.
Молоді люди почали зустрічатись. Коли Наташа зрозуміла, що стане мамою, щасливі були обоє. Ні секунди не вагаючись, Антон зробив коханій пропозицію, вони розписалися.
Жили добре, дружно. Спочатку житло винаймали.
Згодом, коли Антон став заступником директора, купили квартиру.
А потім, коли Антон збудував свій бізнес, відкривши торговий центр, родина переїхала у великий особняк.
Збудував бізнес… Звучить просто. Насправді це була важка праця і досить тривалий час.
Антон увесь час пропадав на роботі. Приходив вимотаний, стомлений. Наташа робила все, щоб удома чоловік міг нормально відпочити, відновитись.
У жодних домашніх справах він, зрозуміло, не брав участі. Наталя все завжди робила сама.
Не скаржилася, бо розуміла, що Антону потрібна підтримка, він намагається заради сім’ї.
Траплялося, що подружжя сварилося. Але ж швидко мирилися. Та і як інакше? Син підростав, уже готувався йти до першого класу. Все розумів! От батьки й намагалися бути для нього прикладом.
У день відкриття довгоочікуваного торгівельного центру Наташа вирішила порадувати чоловіка ще більше: повідомила, що чекає на дитину.
Реакція Антона її здивувала. Він ніби пропустив новину повз вуха.
Не зрадів! Наталці навіть здалося, що він розлютився.
Увечері її побоювання підтвердились. Антон сказав, що друга дитина – це розкіш. Що йому зараз треба будувати будинок, а не займатися памперсами. І що треба з цим щось робити.
«Щось робити» Наталя категорично відмовилася.
– Як знаєш, – кинув їй Антон і до самої появи дочки поводився так, ніби ніякого цікавого положення дружини немає.
Особняк збудували.
Наталя сподівалася, що в ньому розпочнеться новий, щасливий етап у житті їхньої колись дружної родини. Вірила, що стосунки з чоловіком, які розладналися, відновляться.
Що він нарешті зверне увагу на дочку, яка з’явилася проти його волі. Нічого подібного не сталося.
В будинку – повній чаші, поступово ставало нестерпно жити.
Антон чіплявся до Наташі постійно. Кричав, лаявся, ображав. Погрожував вигнати її «у чому мати на світ привела».
– Хто ти така? – часто казав він, – ні шкіри, ні пики, ні освіти! Та ти без мене – нуль! Так що сиди, й не гавкай!
Ну, і так далі, і тому подібне.
Наталя терпіла витівки чоловіка не тому, що кохала. Їй просто не було куди йти з двома дітьми.
Вона облаштовувала свій новий будинок, весь час щось робила, щоб відірватися, не думати про погане. І продовжувала сподіватися на… диво. Мріяла, що кохання Антона повернеться. Не могла вона зникнути назавжди?
Але час минав, а стосунки між подружжям ставали лише гіршими. А тут ще далека родичка Наталки захворіла. Єдина.
Наталка, звичайно, взялася за нею доглядати. Щодня їздила! Цілих півтора року!
Антон возити її відмовився одразу. Сказав, щоб викликала таксі. Вона й викликала.
Так Наталка познайомилася з Єгором.
Він підвіз її раз, другий, третій. Потім дав свій телефон і сказав дзвонити, коли треба. І Наталка дзвонила.
Невдовзі їхні зустрічі стали щоденними. І не просто зустрічі. Єгор допомагав Наталі у всьому.
Поки вона займалася старенькою, він прибирав квартиру, готував якусь просту їжу.
Якось, коли Єгор привіз Наташу додому, він не втримався і поцілував її на прощання. Вона розплакалася від несподіванки.
– Наташа, вибач, я не знаю, як це вийшло, – злякався її сліз Єгор, – просто я… кохаю тебе…
– Правда? – Вона підняла на нього повні сліз очі.
– Правда, – тихо промовив Єгор, – я розумію, хто ти, а хто я… Але я так хочу, щоб ми були разом…
– Я теж, – прошепотіла Наталка…
Наступного дня Єгор під’їхав до будинку, завантажив у машину речі, та відвіз Наташу з дітьми до себе додому.
Антон зателефонував пізно, майже вночі. Він був у сказі:
– Де тебе носить? Де діти? Чому в будинку бардак? Бігом додому! Інакше я за себе не ручаюся!
– Я не повернуся, Антоне, – твердо сказала Наталя, – я кохаю іншу людину…
Антон не повірив:
– Ти що, не твереза?
Наталка не відповіла, й скинула дзвінок.
Антон подзвонив наступного дня. Лякав розлученням, погрожував залишити без копійки та відібрати дітей, кричав, що не пустить на поріг за рештою речей.
Наталка слухала мовчки. І знову вимикала телефон. Так тривало кілька днів.
Потім потік лайки оновився:
– Ти проміняла мене на якогось таксиста?! Живеш у його будці? Чудово! Там тобі й місце! Стерво невдячна!
– Ну, почекай, ти ще пошкодуєш!
Наталя на погрози не реагувала. Жила своїм життям.
Її родички невдовзі не стало. Виявилося, що квартиру вона заповіла Наталі…
Коли Наталя вступила у спадок, почала її здавати, бо вона знову навчилася рахувати гроші. Адже Антон так і не давав їй ні копійки.
Але жінка не сумувала! Вона була, як ніколи щаслива!
Антон хоч і був на відстані, добре знав, як мешкає колишня дружина: добрі люди розповідали.
Її щастя не давало йому спокою. І він вирішив помститися Наталі через дітей.
Несподівано почав обсипати сина подарунками. Дещо перепадало й дочці.
І хлопчик, який на той час уже був підлітком, спокусився. Заявив Наталі, що хоче жити з татом…
Наталка не стала сперечатися. Не могла та й не хотіла, тому відпустила.
Антон тріумфував! Син вибрав його!
За рік, ні слова не сказавши батькові, син повернувся до матері. У хрущовку.
Його, звісно, зустріли, як належить рідним людям… Не сказавши ні слова закиду.
Більше він до батька не просився і навіть відмовлявся розмовляти з ним телефоном. Розібрався, що до чого.
Життя з батьком у його хоромах не витримало порівняння з невеликою хрущовкою дядька Єгора, де всі любили одне одного…
– А в мене новина, – повідомила Ніна Сергіївна, зустрівши Віку, – Наталка з Єгором переїжджають до її квартири.
– Звідки ви знаєте?
– Так мені Наталка сказала. Там у них трикімнатна.
– Ну й вірно. Я взагалі не розумію, навіщо вони стільки років сиділи у двох кімнатах.
– Можливо й далі б сиділи, тільки обставини змінилися, – Ніна Сергіївна загадково посміхнулася.
– Які ще обставини?
– Поповнення у них очікується! Наталя при надії!
– Та ви що? – ахнула Віка, – і навіщо їй це в такому віці?
– Ну, ти даєш, Віка! – Здивувалася Ніна Сергіївна, – вони ж кохають один одного! Розумієш? Кохають!
Не дарма кажуть, що з коханим і в курені – рай…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.
