Я від нахабства свахи досі прийти до тями не можу. Хоча чисто технічно вона мені ще не сваха, бо весілля наших дітей поки не відбулося, але майбутня родичка вже відзначилася своєю поведінкою.
Мені вона одразу не сподобалась. Ми вперше зустрілися, коли наші діти подали заяву до РАГСу. Тут вже потрібно було познайомитися з батьками нареченого.
Довго думати над місцем зустрічі не стали, вирішили зібратись у нас, так було б зручніше. Ми живемо у своєму будинку, а погода зараз тепла, можна чудово посидіти в альтанці.
Та й покласти гостей є кудись, будинок великий, так що ніхто нікого не стисне. Це набагато краще, ніж витрачати гроші на ресторани, тим більше з весіллям і так витрати чекають чималі.
Сваха відразу ж побігла дивитися будинок, розпитувати, самі будували чи купували, а скільки обійшлося, а де гроші взяли, загалом, нетактовні питання з неї так і сипалися.
Я на щось відповідала, десь жартувала. Ну, не хотілося мені трусити нашими сімейними справами перед людиною, яку я вперше бачу.
А тим часом весь вечір про гроші тільки розмови і йшли. Основним мотивом було, як добре ми живемо, а ось вони собі такого дозволити не можуть.
Вони, до речі, і приїхали з порожніми руками, навіть печиво до чаю не привезли. Ми, звичайно, стіл і без них накрили, але для мене нетактовно приїжджати в гості взагалі без нічого.
Гаразд, пережили ми цей день, на ранок усі роз’їхалися, а за два тижні мені зателефонувала знову сваха. Вона мала розмову на тему весілля дітей.
Вирішила вона обговорити подарунки, щоб було зрозуміло, чим у майбутньому діти будуть багаті. Я чесно сказала, що над подарунком якось не думали, треба з дочкою поговорити, час до весілля є.
Сваха переконувала, що молодих питати безглуздо, вони ж молоді, у житті нічого не бачили, нічого не розуміють. Потрібно самим вирішити.
Вона й вирішила все та за всіх. Та так, що в мене від такого нахабства очі на лоба полізли.
– З нас машина у подарунок, а з вас тоді квартира, ви ж багатше живете, – поставила вона мене перед фактом.
Я уточнила, яку машину вони збираються дарувати, ну так, щоб хоч щось запитати. Виявилося, що ту, якою самі зараз їздять.
А там машині вже років двадцять, виглядає вона вже дуже побитою життям. Я з уїдливо питаю, чи не шкода таку красу віддавати.
– Та ні, ми з чоловіком все одно нову збираємося купувати, – отримала я у відповідь.
Ось як. Синові на весілля сплавити руїну, яка вже ледве “дихає”, а собі новеньку машину купити. І це при тому, що від нас вони чекають у подарунок квартиру для молодих.
У нас були плани подарувати дочці квартиру, але саме донці, щоб це було її дошлюбне житло, а там нехай разом заробляють на щось своє. Але сваху це не стосується.
– Ви коли квартиру вибиратимете, мені зателефонуйте, там же і мій син житиме, я теж хочу брати участь у виборі, – остаточно приголомшила мене сваха.
Через декілька тижнів знову дзвонить сваха, питає, коли квартиру поїдемо дивитися, а то дітям ще треба буде заселитися, ремонтик зробити, та все таке.
Я її чемно послала, сказала, що ми з подарунком якось самі впораємося. Якщо її порада буде потрібна, то я їй сама зателефоную.
Ось вже не пощастило дочці зі свекрухою. Та в будь-яку щілину без мила влізе, а нахабства в неї хоч греблю гати. Треба номер закинути до чорного списку, бо більше я з нею спілкуватися не хочу.
