Я закінчила університет 3 роки тому. Освіта філологічна, нікому філологи в моєму місті не потрібні. Я за фахом викладач, філолог та перекладач англ. мови — проте нормальну роботу знайти неможливо. До школи йти нізащо не хотіла, боялася. Спочатку шукала роботу посилено, спочатку секретарем, але не брали, потім взяли на один завод, але я зрозуміла, що немає сенсу, і не стала там працювати.
Влаштувалася через знайомих продавцем-консультантом — мене там кинули. Потім вдалося влаштуватись адміністратором у салон краси, навіть свічку поставила, так була рада, хоча з/п всього 6000 (без трудової), але я і за це готова була працювати. Але салон закрився за місяць. Ще півтора року шукала, намагалася щось зробити, але нічого кращого за офіс-менеджера не знайшла, та й обманюють скрізь, навіть трудові не хочуть оформляти.
Потім я наважилася піти працювати до школи, але на молодші класи, тобто для цього мені треба було перевчитися на вчителі молодших класів. Записалася, чекала, а інституту, який цим займається, не дали ліцензію. Я знову почала шукати, домовилася з однією школою влаштуватися до них за своєю спеціальністю, мені погодилися дати 3 та 5 класи (старших я боюсь).
Яка я була рада! Але, прийшовши до неї вже наприкінці серпня, як домовилися, вони мені сказали, що взяли людину з досвідом. Тоді одногрупник запропонував мені на своє місце в іншу школу, вона дуже далеко від мене, але мені було все одно. Я приїхала, мене переконали взяти всі класи, у тому числі один 8-й та два 9-х. Я спочатку намагалася відмовитися саме від цих, але мене переконали, і часу думати не було — лише одна ніч.
А тепер наближається час викладання, і я плачу. Я боюся морально, нічого не розумію, що треба робити, хоча мені пояснюють, але я, як і раніше, не знаю, як підготуватися до уроків, і мені дуже страшно. Я пошкодувала 150 разів, що зв’язалася із цією школою. Хотіла все кинути і знову влаштуватися в якийсь салон краси, але вже пізно: мені незручно перед ними, вони вже відмовили комусь, хтось дзвонив і питав про цю вакансію, а взяли мене.
Перед матір’ю та всіма друзями та родичами мені соромно, що стільки років я не можу знайти роботу. Мати думає, що я взагалі працювати не хочу, хоча я дуже хочу, але не можу знайти щось хоча б нормальне. Клята філологічна освіта, але на другу вищу грошей немає.
Мені 26 – а я ніхто. Тепер з жахом чекаю на понеділок і плачу. Я навіть перед нормальною аудиторією виступати не можу, а що вже казати про підлітків. Може хтось дати пораду, що мені робити.
