Загадкова бабка-сусідка

Приблизно півроку тому держава виділила мені квартиру (я круглий сирота). Квартира знаходиться в маленькому містечку, в якому я виріс. Сам будинок двоповерховий і наполовину порожній: хтось кинув своє житло, хтось помер, а родичам квартира не потрібна або їх взагалі немає.

Так ось, я живу на другому поверсі, через квартиру від мене живе якась бабка, яку я бачив лише один раз і то мигцем, коли заселявся, і все. На першому поверсі теж заселені дві квартири. З сусідами я особливо не спілкуюся, та й взагалі, не люблю я ці крамничні посиденьки і подібне.

Коли я вселився, на моєму поверсі не було світла на сходовій площадці. А мені він був потрібен, так як бігаю на вулицю курити, а бігти через темний під’їзд якось не дуже комфортно. Одного разу темним осіннім вечором я заходив у під’їзд, піднімаюся на поверх, бачу, як у моєї сусідки по майданчику двері швидко зачинилися.

Ну, думаю, бабця стара, що їй ще робити, як не стежити за мною. На наступний вечір знову піднімаюся по сходах, чую, як бабка кашляє, двері знову відчинені, тільки що там, в квартирі у неї, не видно, темно. Я вирішив запитати:

– Бабцю, Вам погано? У відповідь тиша і знову двері закрила. Ну, думаю, краще взагалі буду від неї морозитися. Вимкнув світло на майданчику (завжди так роблю, щоб лампочки часто не змінювати), зайшов до себе в квартиру, закрився. Включив телевізор.

Чую, в двері хтось стукає. Я вирішив, може, бабці погано, прийшла допомоги просити. Підходжу до дверей, дивлюся у вічко, а там нічого не видно, світло ніхто не включав.

Я питаю: – Хто там? Ніхто не відповідає. Ще раз запитав. Тихо. Ну, вирішив, що якась дітвора хуліганить. Виходити не став.

Через пару днів (це був вихідний) ввечері знову стук у двері. Підходжу, дивлюся у вічко. Бачу: в під’їзді темно, а з прочинених дверей сусідки світло пробивається.

Я питаю через зачинені двері: – Вам допомога потрібна? Вона знову мені нічого не відповіла і зачинила двері. «Бабка явно з головою не дружить» – подумав я. Вночі мене розбудив якийсь глухий стукіт. Я вставати взагалі не хотів. Але стукіт не припинявся.

Я встав з ліжка і пішов дивитися, що там відбувається. Дивлюся у вічко: двері бабки повністю відкриті і добре висвітлюють майданчик, а бабка стоїть обличчям до дверей порожньої квартири і б’ється об неї головою.

Я швидко метнувся від дверей і випадково скинув ключі зі столика на підлогу. Вони голосно задзвеніли, стукіт припинився.

Я повільно наближаюся до дверей, щоб подивитися, що там. Дивлюся у вічко – темно. Раптом різко включається світло на майданчику, і я бачу, як перед моїми дверима стоїть бабка і дивиться в моє вічко. Від жаху я закричав, побіг в кімнату і затих. Вранці я вирішив поговорити з сусідами з першого поверху про цю бабці. Вони розповіли мені, що коли я заселявся, ця баба померла і там більше ніхто не живе.

You cannot copy content of this page