Ця історія розпочалася з великого горя. Я був одружений. Починалося все добре, зміни розпочалися після того, як народився син. Син народився хворий, загалом, страшний біль, як для нього, так і для нас батьків.
Не знаю, чому, напевно, дружина завжди звинувачувала мене за те, що син такий народився. Завдяки нашій турботі та коханні син прожив 12 років, хоча лікарі казали, що він дуже слабкий і довго не проживе. За півтора року до того як не стало сина, я дізнався, що у дружини інший.
Скандалу не було, я просто зібрав її речі і сказав, що вона може йти до коханця, коли її все так не влаштовує, але сина не віддам. Заради дитини вона залишилася і присяглася, що закінчила ті стосунки.
Через півтора року сина не стало, операція на серці пройшла вдало, але через кілька днів після операції почалися ускладнення і він вже не приходив до тями. Я впав у депресію, а дружина пішла до того самого коханця.
На її відхід мені було все одно, а ось ситуація з сином, цього я не міг пережити. Я зламався і запив. Якось повертаючись із роботи, я зайшов до магазину за черговою парою пляшок, щоб випити і забути хоч трохи болю. І так склалася химерна доля, що я зустрів у магазині стару знайому.
З Анею ми разом навчалися, але були, як то кажуть з різних планет. Вона розумниця та відмінниця, а я гуляка і любитель компаній. Загалом різні люди були і майже не перетиналися. А тут зустрілися.
Аня тоді була в стані не кращому, а то й гірше, ніж я. Вона вже тривалий час лікувалась, оскільки були величезні проблеми зі здоров’ям, був викидень. Ще й від депресії лікувалась, чоловік покинув після того. Напевно, нас звела доля, бо інакше ніяк.
Зустрілися дві зламані розбиті люди, ми одне для одного стали просто порятунком і відтулиною, це обох і врятувало. Ми стали спілкуватися, потім Аньку поклали до лікарні, і я став до неї їздити.
Не помітив, як пити кинув, просто вона стало для мене всім життям, став жити тільки, коли з нею бачився, а на решту часу не лишалося. Після лікарень стали зустрічатися, а потім і жити разом, за рік весілля зіграли, ще за рік Аня завагітніла. Сиділи і плакали, обійнявшись, не передати словами, що це для нас було.
З того часу багато чого було, у нас уже двоє дітей, сини старшому 15, а молодшому 13 років. Відносини з Анею такі, яких за все життя не було і з колишньою дружиною, і до неї. Ось так буває.
Але ж не зустрінься тоді, може б так і пішли в інший світ, самотні і розбиті. Зараз я розумію, що без неї моє життя не життя, я навіть уявити без неї себе не можу, і вона мене так само любить, часу вже багато минуло, а ми живемо досі так, ніби окрім нас та дітей нікого немає. Отак буває, через біль до щастя.
