Жаль розчаровувати дружину, але мене стан справ повністю влаштовує, і міняти я нічого не збираюся.
Минулого року у нас з’явився первісток. Ще у перший рік спільного життя ми з Оленою вирішили, що з дітьми поспішати не будемо. Поживемо спочатку собі.
У мене хороша робота з високою зарплатнею набагато вищою за середню. Дружина працювала вихователем у дитячому садку. Завдяки моїй роботі ми їздили у подорожі, а Оленка ні в чому собі не відмовляла.
Модний одяг, манікюр, вії, як кажуть, повний фарш. Із сином Євгеном нам допомагала теща. Готувала, прибирала, гуляла з малюком.
Але кілька тижнів тому вона почала скаржитися на здоров’я і потихеньку відсторонилася від допомоги. То спина в неї боліла, то ноги, то все одразу.
Дружина почала скаржитися, що сильно втомлюється і нічого не встигає без сторонньої допомоги. Я дружині надавав всебічну підтримку. Намагався приходити якомога раніше.
Приходив додому, займався сином. Грав, гуляв, допомагав годувати, купав, вкладав спати. Але Олена все одно казала, що цього замало. Мовляв, користі від моєї допомоги ніякої.
— От якби ти не затримувався на роботі та приходив о п’ятій, як усі нормальні люди, мені було б набагато простіше, — часто говорила дружина.
Так, визнаю, я часто затримувався. Самі розумієте, таку, як у мене, зарплату за гарні очі не платитимуть. Доводилося працювати, адже мені треба забезпечувати сім’ю.
Але коли дружина завела свою шарманку про втому і допомогу, я задумався, а чи не багато я працюю насправді. Поговорив із начальником, попросив перевести мене на іншу позицію.
Ту, що нижче, із втратою частини зарплати, але зі зручним графіком. Вдома я міг бути вже о пів на шосту. Приділятиму більше часу сім’ї, говорив я собі, готуючись до розмови з дружиною.
Дружина спочатку зраділа. Я став підміняти її дбав про сина. Брав дитину після роботи на прогулянку, щоб кохана могла просто подивитись телевізор.
І, знаєте, мені сподобалося проводити більше часу із сім’єю. Я навіть став якимось спокійнішим. Люблю поратися з сином. Із задоволенням дивлюся, як він росте та розвивається.
А ось моя дружина раділа недовго. З’ясувалося, що моєї нової зарплати вистачає лише на оплату комуналки, продукти та найнеобхідніший одяг.
Ніяких більше перукарень та салонів краси, вій і манікюру. Дружина почала бурчати.
Я у відповідь пропонував різні варіанти. Наприклад, продати нашу квартиру і переїхати в житло менше, щоби економити. Або продати машину дружини та користуватися тільки моєю.
Погодьтеся, також значна економія. Але ні, Оленка категорично проти. Мовляв, і в халупу переїжджати не буду, і машина потрібна.
– Повернися на старе місце. Я сама займатимуся сином, а ти заробляй гроші, як раніше, — одного чудового дня запропонувала дружина.
Ну ні, відповів я. Мене все влаштовує. Я почуваюся щасливим. Життя більше не минає повз мене. Мені подобається проводити час із сім’єю.
Це набагато важливіше, ніж усі гроші світу. Заробити я завжди встигну, а от побачити, як моя дитина росте, можна і не встигнути.
Дружина, коли я це виклав їй, рота розкрила від подиву. Тиждень вона злилася і мовчала, а потім сказала, що подасть на розлучення, якщо я не почну більше заробляти.
Я, звісно, чогось подібного чекав. Але ніяк не думав, що Олену підтримає і теща, і моя власна мама.
Три жінки взяли мене в обіг. Спочатку моя матінка читала мені лекції про те, що чоловік має бути здобувачем і приносити до будинку нормальні гроші.
Потім теща пішла свербіти та говорити, як її дочка страждає без свіжого манікюру та косметолога. Мовляв, скоро я всю родину пущу світом через свої примхи.
Жодна з них не хоче мене зрозуміти. Я що, банкомат чи грошовий джин? Всім начхати, що я насолоджуюся життям вперше за багато років.
Я ладен піти ще далі та стати домогосподарем. Нехай моя дружина йде працювати, а я борщі варитиму.
Нам на життя цілком вистачає. Ми не голодуємо, не носимо недоноски, не жаліємося. Якщо моїй дружині не вистачає чогось, що потрібно тільки їй, то нехай сама вирішує свої проблеми.
Дружина та всі інші жінки нашої родини від моєї пропозиції виють у голос. Теща кричить, мовляв, вморити мою доньку хочеш, раз на роботу її женеш. Я не зрозумів, а що, жінки, які стали мамами, у нас тепер мають право не працювати?
Якщо Оленка втомилася від побуту, то я охоче візьму його на себе. У нас зараз рівноправність, і ніхто не заборонить мені, чоловікові, піти у декретний замість дружини.
А розлученням мені загрожувати це просто смішно. На що жити збирається дорога моя Оленка, якщо виставить мене з дому? На аліменти від невеликої зарплати? Тоді їй не лише косметологів, а й хліба не бачити. Навряд чи Оленка на таке наважиться.
