Історію, яка сталася в нашому містечку, можна було б віднести до розряду курйозних, якби не одне «але». За старих часів говорили, що у кожного з нас дата смерті написана на зворотному боці чола: не помітити її, не уникнути.
Так ось, жив в нашому містечку хлопець, Василь, гарний такий, ставний, а очі – що ті озера, можна потонути. Так розуму у Васі зроду не було: і гуляти любив, і за дівчатами залицятися.
Але до років так до 30-ти все ж став розсудливим: одружився – чи то випадково, чи з великої любові – і став зразковим батьком сімейства.
Одне бентежило: наворожила йому ще в дитинстві циганка смерть в 40 років, а дата якраз і настала.
Треба сказати, що кожну весну наше містечко немов вимирає: кожен люблячий батько намагається до літа вивезти своє дитя на сонечко – до бабусь, дідусів, тіточок, дядечок . Ось і Васіна дружина повезла дітей до родичів, розсудливо розсудивши, що вже пару днів любий чоловік без неї протримається, не пропаде.
Дбайливо зварила йому величезну каструлю борщу, поцілувала на прощання і поїхала.
Тільки дружина за поріг, Василя як підмінили: квартира наповнилася друзями і подружками його бурхливої молодості, музика гримить. Сам Вася від надміру почуттів відкрив вікно (він жив в дев’ятиповерховому будинку на самому верхньому поверсі), скочив на підвіконня і, пританцьовуючи, став кричати на все горло частівки.
Внизу зібралися глядачі, сміялися, підбадьорювали і вимагали на “біс” виконати найбільш вподобаний “твір”. І тут чи то порив вітру, чи Вася втратив орієнтацію в просторі – спочатку вниз полетіла каструля з борщем, обливши своїм вмістом розпалених глядачів, а слідом за нею і сам Вася з криком: “Мама, мама, мати”
Напевно, істина, що “п’яному море по коліно”, цього разу спрацювала чудово: відбувся Вася можна сказати легко, враховуючи висоту падіння, – переломом обох ніг, однієї руки, та ще за дивним збігом обставин голос пропав.
Приїхала дружина в сльозах кинулася до лікарні і, побачивши коханого чоловічка на розтяжках, загіпсованого, як мумія з ніг до голови, замовила йому окрему палату і стала за ним доглядати, як за маленькою дитиною. Але через якийсь час побачила вона у величезних очах тугу, і чи то відчула, то він своєю скаліченою рукою їй таємничі знаки подав, але тільки зрозуміла дружина, що Васі потрібно випити і покурити.
Бажання хворого-святе, тому дружина потихеньку принесла в лікарню пляшку незаперечного, домашнього самогону, і половину протоку на Васю, половину вливши в нього самого, задовольнила спрагу хворого, сунула йому в рот запалену сигарету і пішла “на шухер”.
Поки вона вартувала Васину палату від несподіваного посягання медперсоналу, ніс її вловив приємний, апетитний запах шашлику. Увірвавшись в палату, дружина побачила страшну картину: від сигарети ліжко хворого палало, як олімпійський факел, і тільки губи беззвучно шепотіли: “мати, мати, мати”
В опіковому центрі довго боролися за Васине життя, місяць він перебував на межі життя і смерті, але все закінчилося благополучно.
Василь видужав і повернувся в рідні пенати. Мабуть, в пориві подяки, вирішив він піднести дружині подарунок: купив їй дорогі туфлі на величезній шпильці. Але Васіна дружина подарунок не оцінила: чи то розмір не підійшов, чи то колір, чи то грошей стало шкода, та тільки розмахнувшись, вдарила вона цією самою туфлею Васю по голові. І треба ж такому статися: шпилька догодила Василю прямо в око.
