На шостому році шлюбу я закохалася в іншого, зрадила чоловікові та наламала дров. Я забрала дітей та пішла до того іншого.
Звісно, щастя не вийшло. Коханець дуже скоро показав своє справжнє обличчя. Він знайшов собі іншу, а нас виставив за двері. Не знаю як, але вдалося зійтись із чоловіком. Розлучитися не встигли.
Почалося пекло після повернення. Чоловік не пробачив зради. Звіт за все: за кожну секунду, кожну копійку. При дітях та при людях ми щаслива сім’я. Коли залишаємося віч-на-віч — це пекло. Він ненавидів, зневажав, проклинав і називав останніми словами. Практично одразу дізналася, що вагітна. Чия дитина, зрозуміло.
Чоловік почав божеволіти. Розніс пів квартири та взагалі творив таке, що слів немає. Я зрозуміла, що виходу нема. Зібралася з силами та духом і пішла позбавлятися дитини.
Як усе пережила і як себе ненавиділа та ненавиджу, писати не буду. Чоловік згодом заспокоївся, але стосунків краще не стало. Через деякий час у чоловіка з’явилася ідея фікс — він захотів третю дитину. Це з усім нашим новим життям, з його ненавистю та помстою у вигляді постійних зрад.
Всю дорогу він мене поливав брудом і казав, що всі дізнаються. І рідні, і діти, коли виростуть. Але часом він мав просвітлення. Свого він досяг. Насилу виносила і народила молодшого.
Наступні вісім років так і жили. Я в сім’ї, в дітях, а він ненавидить і мстить. Свою обіцянку дотримав. На одному із сімейних свят він випивши розповів усім усе. І про моє гуляння, і про вагітність від коханця, і про те, що до нього приповзла, коли той покинув.
Ще через рік він пішов до іншої. У неї на руках і не стало його у 47 років. Вся рідня поділилася на два табори. Одні відверто сміються і ображають мене, називаючи жінкою легкої поведінки. Яка ще дітей до коханця забрала.
Інші ставляться нормально. Цю тему не чіпають. Для дітей дедалі складніше. Донька, бачачи те, як живемо, завжди вважала мене гарною, а я виявилася ось такою. Вона цього зрозуміти не змогла. Досі на мене в образі.
Старший син сприйняв з розумінням і цю тему не чіпає. Молодшому лише 12 років і він не зрозумів нічого. Так і я живу. Все, як чорно-біле кіно. Винувата сама, звинувачувати нема кого. Але від цього не легше.
Зламала життя собі, чоловікові, ще й залишилася без дитини від коханця. Не життя, а біль.
