Моє перше кохання звали Андрій і навчалися ми в одному класі. Його сім’я переїхала жити в наш район, і до нашої школи він прийшов уже в сьомому класі. Він сподобався мені майже одразу, та й не лише мені. Усі мої однокласниці, кожна по-своєму, намагалися привернути до себе його увагу.
Але він ставився до всіх однаково, просто вдавав, що не помічає цього. Вже у старших класах мої подруги стали зустрічатися з хлопцями, і на Андрія вже не звертали уваги. Усі, крім мене. Я весь час думала тільки про нього і не помічала залицяння інших. Мені ніхто не був потрібний, крім Андрія.
Я йшла зі шкільної дискотеки, якщо там його не було. З жахом думала, що після закінчення школи, я більше не зможу його бачити. І ось такий день настав. Я вирішила собі, що на випускному вечорі все йому скажу.
Але він постійно танцював із дівчатами з паралельних класів, і на мене зовсім не звертав уваги. Після цього ми більше не бачилися. Кожен із нас пішов навчатися далі, а зустріч класу за п’ять років, так і не відбулася. Усі були зайняті своїми справами.
На останньому курсі університету я познайомилася із хлопцем. Коли він зробив мені пропозицію, я погодилася не одразу. Все ніяк не могла забути Андрія, хоча після школи так його жодного разу не бачила. Мені в цей час було дуже важко ще й тому, що захворіла мама. Спочатку ми сприйняли діагноз онколога як вирок. Але потім з’явилася надія, що сучасні технології лікування дадуть позитивний результат.
Минуло вже одинадцять років, зараз я одружена і маю двох донечок. З чоловіком стосунки відразу не складалися, але з народженням дітей все стало на свої місця і я вже майже не згадую своє шкільне кохання.
І ось нещодавно у супермаркеті я зустріла Андрія. Він був із дружиною, і я його одразу й не впізнала, доки він не заговорив зі мною перший. Це був уже полисілий чоловік із пивним животом і він нічим не нагадував того хлопця, через якого я так страждала.
Стали згадувати школу, однокласників. І він, сміючись, сказав: «А пам’ятаєш, як ти в школі нікого, крім мене, не помічала»? Мені стало дуже неприємно, тим більше, що поряд була його дружина. І я, пославшись на зайнятість, поспішила піти.
Ця зустріч багато змінила в моєму житті. Я інакше почала дивитись на свого чоловіка, завжди уважного, дбайливого з почуттям гумору. І нарешті зрозуміла, що я щаслива.
