Я в дитинстві ходила в танцювальну школу, з першого класу і до дев’ятого. Вчила нас жінка, але в якийсь період вона захворіла, і тижні три-чотири нас вчив чоловік з незвичайним прізвищем Швець. Дуже доброзичливий такий, ввічливий, дуже важливий викладач. Грамотний, не буду даремно говорити. Ми тоді були 12-13-річні дівчата, йому було близько сорока. Здавався, звичайно, старим нам …
І ось минуло 15 років, і я приїхала до подруги в гості, і ми з нею пішли в кафе. Сиділи, згадували за життя, як зараз кажуть. Дивлюся, сидить знайомий мужик. Вже сивий, не такий імпозантний, але все ще підтягнутий і дуже навіть впізнаваний Швець.
Він, мабуть, помітив, що я на нього дивлюся, вийшли покурити на вулицю ми, ну і він до нас підійшов. Розговорилися. Я спочатку все придивлялася, придивлялася – він або не він. Але потім начебто впевнилася, що він, кажу: “А ви Швець?”
Він: “Так”.
“А я, – кажу, – у вас вчилася в такому-то році”.
Ну, він начебто до нас за стіл захотів сісти, замовив там щось, мовляв, на честь зустрічі, і нам теж. Ми з подругою переглянулися, ну, думаю, трохи посидимо, ладно, а там ввічливо скажімо, що ми все ж вийшли вдвох, і планів у нас на сторонніх не було.
Випили трохи вина, і тут Швець мені став заливати – от не скажу інакше, тут саме заливати – про те, що він мене пам’ятає. Людина вела у нас місяць, може, менше. Але ні. Він мене пам’ятає, назвала прізвище – точно, так, пам’ятаю, гарна учениця, талановита, даремно ти не пішла далі, не стала вчитися і ла-ла-ла.
До слова, успіхи у мене були так собі. Я була не красуня, нескладна, розтяжка не надто давалася, так … середнячок. Закінчила, до речі, з четвірками навіть по улюбленим народним танцям. Так що ось вже ніяк я не могла бути талановитою, ніяк.
Але Швець заливав. І чим п’яніший ставав, тим сильніше заливав. Ось і фігурка у мене ще тоді була ладна, він оцінив – мужик, мені було 12 років! Тобі вже тоді 40 з гаком! Яка, до біса, фігурка? Або такий комплімент типу? – і груди тоді росла у мене, він теж помітив …
Навіть згадувати гидко.
Але навіть це ще не все. Там вище я не дарма розпиналася про його ввічливість. Мабуть, він, усвідомивши раптом, що мені вже є вісімнадцять, вирішив, що з цими якостями можна зав’язати. Піддав ще вина і … “Ну, що, дівчата, поїхали в сауну?”
Чогоооо? У мене напевно на обличчі було такий офігевший вираз, що він відразу зрозумів, що сказав зайвого, став переводити в жарт. Але я вже знала, що в кожному жарті є частка жарту, ага, доросла. Загалом, ми з подругою швиденько згорнули наш вечір спогадів і попрощалися. Дитяче враження було зіпсовано. Ось так ввічливий Швець …
