Збиралися їхати в село до родичів. У нас двійко дітей, а їхати мали з моїми батьками. Поїздка мала бути цікавою, особливо враховуючи те, що дітям рік і 2 рочки, так взагалі навіть я б сказала веселою.
Перед цим батьки повідомили мені що виїжджати будемо о 8 вечора, їхати більше 4 годин, в іншу область, тому переді мною стояла непроста задача мало того що зробити всі хатні справи на кілька днів наперед.
А окрім того ще треба було не забути відпроситися з роботи, а це для мене взагалі задачка з зірочкою. Справа в тому, що я свою роботу виконую віддалено, і тому мені дають обсяг роботи на калька днів наперед. От тепер, щоб виїхати в п’ятницю ввечері мені треба було б виконати все за 3 дні наперед.
А окрім цього, звісно ж, скласти речі двом непосидам, собі не забути щось важливе, приготувати їду в дорогу, запастися термосами, печивом, серветками та іншим. Крім того на мої плечі лягла задачка купити для родичів якісь подарунки та гостинці.
Сказати, що до вечора в мене одне місце було в милі, нічого не сказати. Діти перевертали будинок догори дном, я не могла доробити ні одну справу до кінця і взагалі все валилося з рук.
Подумки я була на валізах, як то кажуть, а по суті до вечора до самого виїзду лишалося не так вже і багато часу. За 2 години до того як їхати я нагодувала дітей, для того щоб їх не знудило а дорозі, і з собою взяла печиво, бутерброди, м’ясо запечене, овочі.
Як тільки ми сіли в машину я зрозуміла що половину з приготовлених мною речей ми просто забули. Я розумію, що зараз такий час, що все можна купити, але навіщо, якщо вдома є своє.
Уже в машині я отримала на горіхи від чоловіка, за те, що не взяла та сорочку що він хотів, діти кричали що вони хочуть то їсти, то ще щось. Мама свою пісню завела, батько щось бурчав про те що пізно виїхали, і прийому всі зробили висновок що винна я.
Звісно ж, їсти мої бутерброди і спати на м’якій подушці, яку я взяла з дому легко, тільки ж винна в усьому я.
