Моя сусідка по дачі якось захворіла. Розмовляю з нею і бачу, що у неї начебто очі зупинилися. Начебто дивиться на мене і не бачить. Питаю, що з нею. Каже, що голова дуже болить. Пропонувала їй швидку викликати, не погодилась. Вночі їй зовсім погано стало.
Вона встигла зателефонувати доньці, та приїхала і прямо в лікарню. Ставили різні діагнози, лікували довго. Дуже погано їй було, думала, що не вийде вже більше з лікарні.
Місяця через два вона з’явилася на дачі і розповіла, що з нею там було. Далі розповідь від її особи.
Лежу в ліжку, голова розколюється, навіть дивитися не можу. Моє ліжко стояло поруч з раковиною. Перегородка, яка відділяла від раковини, звичайно була.
У палаті нас було четверо, одне ліжко було вільним. Я навіть не могла визначити, зараз день чи ніч, все змішалося в голові. Лежу на ліжку і чую човгання, які пройшли до раковини, потім підійшли до мене. Постояли і пішли. Нікого не бачила.
Тільки звук кроків чула. На наступний день знову все повторилося. У палаті всі лежали молоді. З них ніхто не ходить човгаючи ногами.
Потім на вільне ліжко поклали одну хвору. В ту ніч я знову почула човгання. Вони пройшли до раковини, потім до мене, а далі зупинилися вже близько новенької.
Вранці новеньку знайшли мертвою. Хвороба-то у неї не була не смертельною, прийшла в лікарню на своїх ногах, на швидкій її не привозили. Мабуть смерть приходила за мною, але забрала її.
